Бібліотека Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

“Вічна їм пам’ять і слава!” До 70-річчя перемоги

  • -

“Вічна їм пам’ять і слава!” До 70-річчя перемоги

Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Можна по-різному ставитись до тих трагічних подій, по-різному їх називати, але не можна забувати тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Не щезне в пам’яті людській, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над нацистами.

Пропонуємо Вашій увазі біографічні нариси про ветеранів Другої світової війни – викладачів-фронтовиків історичного факультету Кам’янець-Подільського націнального університету імені Івана Огієнка. За матеріалами книги «Кам’янець-Подільський державний учительський інститут у роки Великої Вітчизняної війни».

Автори книги – викладачі університету: О. М. Завальнюк, доктор історичних наук, професор, В. С. Прокопчук, доктор історичних наук, професор, директор бібліотеки університету, А. П. Гаврищук, редактор газети «Студентський меридіан».

Як зазначено у передмові до книги: «Задум цього проекту в першу чергу обумовлений відчуттям втраченого часу й почуттям відповідальності нинішнього покоління науковців за повноту і об’єктивність висвітлення подій Великої Вітчизняної війни». До книги включено довідки про всіх учасників бойових дій, які згодом працювали в нашому навчальному закладі, добірки документів, спогади ветеранів, фотографії.

ІВАН СТЕПАНОВИЧ ЗЕЛЕНЮК

ІВАН СТЕПАНОВИЧ ЗЕЛЕНЮК
(1909–1966)

Великих втрат завдала окупація краю нацистськими загарбниками нашому навчальному закладу. Піднімати його майже з нуля довелося вчорашнім фронтовикам. Одним із них був директор, а з 1961 року – ректор педагогічного інституту І. С. Зеленюк.

Народився у вересні1909 року в Іркутській губернії в сім’ї переселенців з Поділля. З перших днів війни був мобілізований на фронт. Воював у складі Степового, а пізніше Першого Українського фронтів. Постійно бував на найвідповідальніших ділянках передової лінії фронту на посаді комісара. Бойовий шлях завершив у чині полковника. Отримав ціляй ряд нагород.

Людина високої вимогливості й справедливості, справжній учитель і вихователь цілого покоління викладачів і студентів, він докорінно перебудував життя нашого закладу, очолюючи його упродовж 1947–1966 років. Його прихід на посаду директора Кам’янець-Подільського учительського інституту прискорив отримання закладом статусу педагогічного інституту з чотирирічним терміном навчання, відбудову зруйнованого нацистами центрального корпусу, повернення закладові будинку колишньої чоловічої гімназії у старому місті (нині корпус історичного факультету) та чотириповерхового будинку по вулиці Ленінградській, 64, що на той час вирішило проблему проживання всіх студентів. За нього зросло бюджетне фінансування, поліпшилася навчально-матеріальна база, бібліотека стала однією з кращих у системі вищих навчальних закладів. Іван Степанович глибоко розбирався в людях і майже безпомилково добирав для інституту необхідні кадри, запрошував на роботу професіоналів, відданих педагогічнй справі людей.

Майже 20 років Іван Степанович Зеленюк очолював Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Його раптова смерть 5 грудня 1966 р. закінчила цілу епоху в історії закладу, яка була органічною і невід’ємною віхою на шляху відновлення ВНЗ в статусі класичного університету.

ЙОСИП ІВАНОВИЧ ТОКАР

ЙОСИП ІВАНОВИЧ ТОКАР
(1924–1993)

Народився Йосип Іванович Токар 8 березня 1924 року в с. Соснівка Ярмолинецького району. В березні 1944 року двадцятирічний юнак був призваний до Радянської армії, в лавах якої пройшов вогняними дорогами війни. Солдат, сержант, старшина роти він брав участь у визволенні рідної України та країн Європи. Воював на території Польщі, Німеччини, Чехословаччини.

За героїзм і мужність, проявлені у боях, Йосип Іванович Токар нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеню, Червоної зірки, Слави ІІІ ступеню, а також медалями “За звільнення Львова”, “За форсування ріки Одер”, “За звільнення Праги”, “За перемогу над Німеччиною”. Пишався колишній фронтовик тим, що в розгромі ворожих військ на території Німеччини, зокрема у самому лігві фашизму – Берліні, була і його частка зусиль, засвідчена медаллю “За взяття Берліна”.

Восени 1948 року Іван Степанович Зеленюк запросив фронтовика Йосипа Івановича Токара на посаду завідувача бібліотеки. На посту керівника бібліотеки протягом майже 45-ти років, – з 1948 по1993 рік, – Йосип Іванович виявив глибоку відданість обраній справі, неабияку енергію та послідовність у розширенні фондів бібліотеки, створенні умов для забезпечення навчальною і науковою літературою викладачів та студентів. Завдяки його керівництву наприкінці 60-х років бібліотека посіла друге місце у конкурсі серед книгозбірень вищих педагогічних навчальних закладів в Україні.

МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ АЛЕКСАНДРА

МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ АЛЕКСАНДРА
(1924–2004)

Народився Микола Федорович Александра 22 листопада 1924 року в с. Міжгір’я на Закарпатті. В листопаді 1944 року двадцятирічний юнак направився на фронт. У складі 1-го Чехословацького армійського корпусу брав участь у боях на території Польщі і Чехословаччини. Артилерист, нагороджений медалями.

1957 року випускник аспірантури Київського педагогічного інституту Микола Федорович за направленням Міністерства освіти прибув на роботу до нашого педінституту на посаду викладача історії КПРС. Оскільки ця посада була зайнята йому довелося опановувати курс історії стародавнього світу. Довелося багато і наполегливо працювати, щоб оволодіти курсами історії стародавнього світу та нової і новітньої історії. Та вже через рік його лекції заворожували студентську аудиторію. Вони відзначалися глибоким змістом, логічним викладом, переконаністю, доступністю, емоційностю. 1969 року за сімейними обставинами переїхав до Києва, де працював у Київському педагогічному інституті ім. М. Горького.

ЛЕОНІД АНТОНОВИЧ КОВАЛЕНКО

ЛЕОНІД АНТОНОВИЧ КОВАЛЕНКО
(1907–1985)

Яскравий слід в історії Кам’янець-Подільського педінституту залишив доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри загальної історії Леонід Антонович Коваленко, засновник наукової школи істориків нашого ВНЗ, активний дослідник історії Поділля.

Народився він 12 березня 1907 року в с. Ступична Катеринопільського району Черкаської області. З перших днів війни перебував у діючій армії, командував мінометним взводом, брав участь у боях у складі Південного та ІІІ-го Українського фронтів. В березні 1944 року дістав важке поранення в руку, після чого його, як інваліда 2-ої групи, демобілізували з армії. На жаль, для історії мало залишилося відомостей про фронтовий шлях Л. А. Коваленка. Як і в усьому, він і тут виявляв скромність. Одного разу висловився: «У роки війни нічого видатного не зробив, а воював, як усі».

У жовтні 1961 року Леонід Антонович переїхав до Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. Працював доцентом, а з жовтня 1962 року по 1984 рік – завідувачем кафедри загальної історії. За майже 25-літню діяльність не тільки став фундатором кафедри, а й посів чільне місце у відродженні історичного факультету і кращих науково-педагогічних традицій закладу. 1965 року захистив докторську дисертацію, що на той час було знаковою подією, отримав вчене звання професора. Для багатьох теперішніх викладачів факультету був наставником і порадником у їхніх наукових дослідженнях. У вдячній пам’яті своїх вихованців і колег Леонід Антонович залишився як людина талановита і мудра, подвижник і порадник, працелюб і життєлюб, простий і доступний для всіх.

БОРИС МИХАЙЛОВИЧ КУШНІР

БОРИС МИХАЙЛОВИЧ КУШНІР
(1921)

Народився Борис Михайлович Кушнір 23 лютого 1921 року в м. Монреаль (Канада) в сім’ї українських емігрантів з с. Станіславівка Кам’янець-Подільського району. 1923 року батьки повернулися на батьківщину. 1939 року Борис Кушнір успішно склав іспити на історичний факультет Вінницького педінституту. Але в Європі вже розгорталась Друга світова війна. Студент Кушнір був призваний до армії. Війну зустрів на німецько-радянському кордоні у Литві. 22 червня 1941 року в бою з переважаючими силами противника був поранений і контужений. За таких обставин попав у полон. Зазнав мук, страждань і принижень. Кілька разів тікав з полону. В лютому 1945 року дістався до військ І-го Українського фронту, став мінометником. Визволяв Німеччину і Чехословаччину. Нагороджений орденами і медалями.

В січні 1946 року демобілізувався і вступив на 1-й курс Кам’янець-Подільського вчительського інституту, після чого вчителював і заочно здобував вищу освіту у Вінницькому педінституті. Талант історика-краєзнавця найбільш яскраво розкрився у Жванецькій середній школі, де він разом з учнями здійснював археологічні розвідки, краєзнавчі експедиції, походи по рідному краю.

1965 року Бориса Михайловича запросили до Кам’янець-Подільського державного педінституту. Працював лаборантом, викладачем, був заступником декана історичного факультету. Заснував на факультеті експериментальний шкільний кабінет історії. Має державні нагороди, двічі відзначений знаком «Відмінник народної освіти».

2001 року Борис Михайлович вийшов на пенсію. Не пориває контактів з нинішнім поколінням викладачів і студентів. Сотні випускників історичного факультету з вдячністю згадують його як талановитого викладача з методики історії, наставника і порадника.

ОЛЕКСАНДР КОСТЯНТИНОВИЧ НОСОВ

ОЛЕКСАНДР КОСТЯНТИНОВИЧ НОСОВ
(1925)

Народився Олександр Костянтинович Носов 14 квітня 1925 року у Новосибірській області. Коли розпочалася війна йому було лише 16 років, тому до армії його не призвали. А в січні 1943-го десятикласник поповнив ряди захисників країни, ставши курсантом піхотного військового училища. Через шість місяців молодий офіцер-кулеметник уже брав участь у битві на Курській дузі. Воював у складі 2-го Українського фронту. На початку січня 1944 року був важко поранений, довгих п’ять місяців лікувався в госпіталі. Олександр Носов мріяв закінчити військовий заклад і пов’язати своє подальше життя з армією. Вступив у 2-ге Тамбовське кавалерійське училище, де й зустрів довгожданий День Перемоги. Після закінчення 1947 року училища став кадровим офіцером, служив у Збройних Силах до 1978 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, бойовими та ювілейними медалями, удостоєний багатьох грамот та подяк.

Протягом 1979–1991 років працював у Кам’янець-Подільському державному педінституті на посадах завідувача кабінету, викладача кафедри марксизму-ленінізму. До роботи ставився сумлінно, відповідально, творчо. У спілкуванні з колегами і студентами був виваженим, толерантним, мудрим, доброзичливим.

Перебуваючи з 1991 року на пенсії, Олександр Костянтинович до останнього часу не поривав зв’язків з університетом, цікавився його життям, завжди відгукувався на запрошення зустрітися зі студентською молоддю, поділитися спогадами. Та, на жаль, сьогодні за станом здоров’я він немає такої змоги.

ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ ТАРАСОВ

ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ ТАРАСОВ
(1912–1995)

Народився Юрій Михайлович Тарасов 10 липня 1912 року в м. Липецьку. 1931 року вступив до Державного Інституту історії, філософії, літератури і лінгвістики, що функціонував на історичному факультеті Ленінградського державного університету, після закінчення якого був направлений на роботу в Ашхабадський педагогічний інститут.

1940 року був призваний на службу в армію. Війна застала його у м. Тирасполі. Брав участь у жорстоких боях на території Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей. 30 вересня 1941 року був важко поранений. За завданням командування Юрій Тарасов у складі десантного загону був закинутий у тил німецько-фашистських військ до м. Миколаєва, де створив підпільну антифашистську групу у складі 52 осіб. Підпільники визволяли військовополонених з Миколаївського концентраційного табору, переправляли їх до партизанів, частину — за лінію фронту, зривали відправлення жителів міста на примусові роботи до Німеччини. За участь у боротьбі з німецьким окупаційним режимом нагороджений орденами і медалями. Його діяльність у підпіллі широко описана в книзі Б. Чуніхіна “Лицом к лицу с СД” (1987).

Після звільнення Миколаєва від окупантів Ю. М. Тарасов виконував обов’язки директора місцевого педінституту. Подальша науково-педагогічна діяльність вченого пов’язана з низкою ВНЗ і наукових установ колишнього СРСР. З 1969 року працював на кафедрі історі СРСР і УРСР Кам’янець-Подільського державного педінституту. 1981 року захистив докторську дисертацію, отримав вчене звання професора. Читав курс історії народів Росії періоду феодалізму, вів курси історіографії і джерелознавства історії народів Росії. Високий професійний рівень лекцій та практичних занять професора Ю. М. Тарасова сприяли вихованню висококваліфікованих істориків, які з вдячністю і любов’ю згадують цю прекрасну людину.

ПАВЛО АНДРІЙОВИЧ ЦИКРА

ПАВЛО АНДРІЙОВИЧ ЦИКРА
(1907–1991)

Павло Андрійович Цикра народився 18 квітня 1907 року в містечку Смотрич (нині Дунаєвецького району) на Хмельниччині. 1925 року в числі перших вступив до комсомолу, який відіграв важливу роль в його житті. 1928 року за направленням комсомолу вступив на навчання до Кам’янець-Подільського інституту соціального виховання, після закінчення якого працював викладачем суспільствознавства. Протягом 1937-1938 років навчався в Одеському педагогічному інституті. 1939 року став викладачем історії середніх віків Кам’янець-Подільського учительського інституту.

З наближенням фронту до міста, 2 липня 1941 року викладачі та інші працівники інституту були звільнені, їм видали трудові книжки і документи на виїзд з міста. Павло Цикра з сім’єю відправився в евакуацію на Ворошиловградщину (нині Луганська обл). Звідси був призваний до армії. На початку 1942 року закінчив окружні інтендантські курси і отримав призначення на посаду помічника командира батальйону з постачання. Ним він залишався впродовж усіх років перебування в армії. Служив у саперних військах діючої армії на Центральному, Південному, І Українському і І Білоруському фронтах. Брав участь у визволенні України, Польщі, у битві за Берлін. Нагороджений орденами і медалями.

1945 року зарахований на посаду викладача історії середніх віків Кам’янець-Подільського учительського інституту. В жовтні 1947 року був призначений деканом історичного факультету, який очолював протягом п’яти років. Певний час за сумісництвом виконував обов’язки декана мовно-літературного факультету. 1957 року за сумлінну працю по підготовці педагогічних кадрів був нагороджений Грамотою Міністерства освіти УРСР. Протягом 1963 — 1968 років працював помічником декана історико-філологічного факультету. В усьому відзначався принциповістю і і порядністю. Про його кришталеву чесність і порядність ходили легенди. 1969 року вийшов на пенсію, але не залишав улюблену справу, перебував у вирі всіх цікавих справ у закладі і місті. Всі, хто знав його за життя, пам’ятають молодечий запал, який він зберіг до останніх років свого життя.

ОЛЕКСАНДР ТРИФОНОВИЧ ЩУР

ОЛЕКСАНДР ТРИФОНОВИЧ ЩУР
(1929–2012)

Олександр Трифонович Щур народився 29 грудня 1929 року в с. Балин Смотрицького району. 1944 року, після визволення краю від німецько-нацистських загарбників п’ятнадцятирічний підліток, приписавши собі роки, добровольцем пішов в армію. Перебував на фронті в складі ІІІ-го Українського фронту. Брав активну участь у бойових діях на території Австрії. З середини квітня до кінця травня 1945 року лікувався у військовому шпиталі. Бойові заслуги відзначені державними нагородами. До 1951 року проходив службу в авіаційному полку в Калінінградській області.

Після демобілізації закінчив Проскурівське педагогічне училище, працював учителем фізвиховання. Протягом 1959 — 1965 рр. навчався на історичному факультетіЧернівецького державного університету. Став педагогом-новатором, працював у Голосківській школі учителем історії, запровадив проблемний метод навчання, поєднував програмовий матеріал з краєзнавством. 1981 року перейшов на викладацьку роботу до Кам’янець-Подільського педінституту на кафедру історії СРСР і УРСР. Читав курси історії СРСР (радянський період) та методики викладання суспільствознавства. 1983 року захистив кандидатську дисертацію, отримав вчене звання доцента. Брав активну участь в громадському житті.

Назавжди залишиться в пам’яті нащадків неоцінимий внесок викладачів-фронтовиків історичного факультету у Перемогу. Після важких бойових доріг поверталися вони до мирного життя, брали участь у відновленні інституту та становленні його як кращого вищого навчального закладу краю по підготовці педагогічних кадрів. Велика їм пам’ять і шана за це.

 

Виставку підготувала:

Т. М. Опря, завідувач інформаційно-бібліографічного відділу.

 

388 : Переглядів взагалі - 3 : Переглядів за сьогодні