Бібліотека Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Ольга Скороходова: Шлях знайди собі широкий (До 45-ліття з часу виходу книги Ольги Іванівни Скороходової «Як я сприймаю, уявляю і розумію навколишній світ»)

  • 0

Ольга Скороходова: Шлях знайди собі широкий (До 45-ліття з часу виходу книги Ольги Іванівни Скороходової «Як я сприймаю, уявляю і розумію навколишній світ»)

Не имею слуха, не имею зренья

Но имею больше – чувств живых простор:

Гибким и послушным, жгучим вдохновеньем

Я соткала жизни красочный узор.

Если вас чаруют красота и звуки, –

Не гордитесь этим счастьем предо мной!

Лучше протяните с добрым чувством руку,

Чтоб была я с вами, а не за стеной.

О. Скороходова

skorohodova-oi3Скороходова О.И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. – Москва : Педагогика, 1972. – 447с.

Вчений-дефектолог, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук. Людина воістину унікальна. Повністю сліпа і глуха, вона створила ряд наукових робіт, які зачіпають проблеми розвитку, виховання і навчання сліпоглухонімих дітей. Ольга Скороходова стала науковим співробітником (пізніше старшим науковим співробітником) в НДІ дефектології АПН СРСР, де пропрацювала до кінця своїх днів, вона є автором наукових і науково-популярних статей; писала вірші.

Відомо, що Ольга у віці 8 років захворіла на менінгіт і втратила зір, а до 14 років і слух. З часом перестала говорити. Після смерті матері вона деякий час жила в сім’ях родичів, які і влаштували її в Школу сліпих в Одесі. Ця школа допомогла їй вижити в ті голодні роки, але займатися з сліпоглухою дівчинкою індивідуально там ніхто не вмів.

Про неї повідомили в Харків професору Івану Опанасовичу Соколянському, та на початку 1925 р. Ольгу привезли в школу-клініку сліпоглухих, яку професор недавно відкрив при школі сліпих. Після того, як дівчинка звикла до нової обстановки добре організованого життя в школі, І. О. Соколянський приступив до відновлення усного мовлення Ольги, порушеного після втрати слуху.

Ольга СкороходоваІ. О. Соколянський, організовуючи подальшу роботу з навчання Ольги Скороходової разом зі своїми співробітниками Тумалевич, Улановою та Прохоровою, поставив завдання якомога раніше навчити сліпоглухого підлітка розповідати про себе і свої переживання.

Вони не стали чекати, поки дівчинка опанує техніку письма, а тим більше методику записів, а спробували отримати результати самоспостережень ще в той час, коли вона погано писала. Доводилося багато разів повертатися до одного і того ж в записах, змінюючи редакцію, але залишаючи зміст факту. Вони домагалися, щоб Ольга робила це самостійно.

Все, що відбувалося з дівчинкою в повсякденному житті, фіксувалося нею в щоденниках щодня. Уміння спостерігати вміння записувати розвивалися паралельно. Робота над мовним розвитком Ольги Скороходової тривала весь час, що вона прожила в Харківській школі-клініці і складалася з постійного повернення до вже зроблених раніше записів і їх редагування. Ользі навмисне не розповідали про результати спостережень інших людей і не давали ніяких завдань, які б могли вплинути на її спостереження. Вона вела їх абсолютно самостійно і тільки в уже записаному вигляді показувала педагогу, але тільки для ознайомлення, а не для правок або оформлення.

За індивідуальною програмою Ольга Скороходова закінчила середню школу і задумалась про продовження освіти. У ці роки вона почала листуватися з М. Горьким, який захоплювався нею і всіляко підтримував. Вона готувалася вступати до Ленінградського педагогічного інституту, але війна зашкодила. Весь час окупації Ольга Іванівна прожила в Харкові в школі сліпих і вдома у своїх вчителів, а у 1944 році переїхала в Москву, де тоді вже працював після звільнення з в’язниці її вчитель І. О. Соколянский.

Ольга Скороходова 2

1947 року було опубліковано першу книгу «Як я сприймаю навколишній світ». Велику рецензію на неї написав А. Н. Леонтьєв, він звертав особливу увагу на дивовижну точність опису автором різних видів своєї чутливості – дотику, нюху, вібраційного, температурного і смакових відчуттів, що замінили їй слух і зір. Самоспостереження О. І. Скороходової, на його думку, наочно демонстрували, як знання, які отримує людина, здатні розсунути рамки світу.

Видання книги О. І. Скороходової помітила вся науковою громадськість, що вплинуло на розвиток радянської дефектології. У ці роки Соколянський домігся організації в Інституті дефектології дослідної лабораторії з проблем сліпоглухоти.

У 1954 р книгу було доповнено другою частиною і опубліковано під назвою «Як я сприймаю і уявляю навколишній світ». З невеликими змінами вона була перевидана в 1956 р. У передмові до книги І. О. Соколянский описав багаторічну систему роботи з Ольгою з навчання її спостерігати і записувати ці спостереження.

Доповнений і останній за життя автора варіант книги «Як я сприймаю, уявляю і розумію навколишній світ» вийшов в 1972 р вже з передмовою Мещерякова, який очолив наукову роботу з проблем сліпоглухоти після смерті Соколянського. У цій передмові він докладно описує біографію вчителя Ольги Іванівни, І. О. Соколянського і викладає своє розуміння системи навчання сліпоглухих.

Книга являє собою збірку, що складається з трьох частин,: “Самоспостереження” або “Як я сприймаю навколишній світ”, “Як я уявляю навколишній світ”, і нарешті, «Як я розумію навколишній світ», і закінчується віршами авторства Скороходової. Кожна з частин – це величезна кількість описаних автором ситуацій, що відповідають на питання, винесене в заголовок. Сотні і сотні прикладів, які допомагають зрозуміти, яким чином вона сприймає світ або уявляє собі його. Так як література не художня, а приклади досить одноманітні, читачеві може бути важко, але цікаво і пізнавально. Є розділи про предмети, про явища природи, про тварин. Часто згадується комуністична партія і радянський уряд, проте, це була вимога часу. Зрештою, вона насправді багато чим була зобов’язана цій системі. І, звичайно, в книзі дуже багато особистого.

Книги Ольги Скороходової перекладені багатьма мовами і широко відомі у всьому світі. Досвід її життя досі служить прикладом всім, хто потрапив у важку ситуацію, а історія її розвитку залишається неоціненним матеріалом для науки і методичним посібником для багатьох професіоналів в галузі педагогіки, психології і психіатрії.

І. М. Лук’янчук, провідний бібліотекар

2993 : Переглядів взагалі - 1 : Переглядів за сьогодні

Залиште коментар