Бібліотека Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Українські астрономи – вклад у світову науку (до 110-річчя та 165-річчя від дня народження В. П. Цесевича і Г. В. Левицького українських вчених в сфері астрономії)

  • 0

Українські астрономи – вклад у світову науку (до 110-річчя та 165-річчя від дня народження В. П. Цесевича і Г. В. Левицького українських вчених в сфері астрономії)

Україна багата на видатних вчених-астрономів. Саме цього року ми відзначаємо дні народження астрономів Володимира Платоновича Цесевича 110 річчя від дня народження та 165 річчя іменин Григорія Васильовича Левицького. Тепер про кожного з них зокрема.

Астроном

Народився Володимир Платонович Цесевич в Києві, в артистичній сім’ї. Його батько П. І. Цесевич був знаменитим оперним співаком, згодом заслуженим артистом РРФСР, мати Єлизавета Олександрівна Кузнєцова закінчила консерваторію, займалася концертною діяльністю.

У 1927 закінчив Ленінградський університет, потім навчався в аспірантурі під керівництвом Г. А. Тіхова. До 1933 року працював в обсерваторії Ленінградського університету, викладав астрономію і математику в ряді вузів.

У 1933 був призначений директором обсерваторії в Душанбе (нині Інститут астрофізики Академії наук Республіки Таджикистан), пропрацював на цій посаді до 1937.

У 1937 повернувся в Ленінград, до 1942 професор Ленінградського педагогічного інституту ім. М. Н. Покровського і співробітник Астрономічного інституту АН СРСР. Разом з дружиною і матір’ю пережили в Ленінграді першу зиму блокади, в 1942 були евакуйовані в Душанбе.

У Душанбе в 1942-1944 працював професором Одеського технологічного інституту консервної промисловості і Одеського педагогічного інституту.

З 1944 професор, завідувач кафедри астрономії Одеського університету і директор обсерваторії цього університету. Вів велику педагогічну роботу, сформував наукову школу ісследователейпеременних зірок.

У 1948-1950 був також директором Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР в Києві.

У 1948 обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

У його честь названий астероїд № 2498.

Основні праці присвячені дослідженням змінних зірок. Вів їх спостереження на протязі більше 60 років, з 1922, виконав близько 200 тисяч візуальних оцінок блиску змінних різних типів, а також велике число оцінок блиску по миска. У 1931 спільно з Б. В. Окуневим організував службу регулярних спостережень зірок типу RR Ліри, яка триває до теперішнього часу. На підставі досліджень зірок типу RR Ліри вивчив у них ефект Блажко і встановив зв’язок між характером змін їх періодів і просторово-кінематичними характеристиками. Виконав ряд ісследованійзвезд типу RV Тельця, цефеїд (періоди, криві блиску), а також затемнених змінних зір. Удосконалив методи визначення елементів орбіт і інших характеристик затемнених зірок по їх кривим блиску (запропонував метод диференціальних поправок), розробив метод обліку кільцеподібного затемнення. У 1939-1940 опублікував таблицю спеціальних функцій для вирішення кривих блиску при різних видах затемнень. Таблиці Цесевича вважаються найкращими і неперевершеними по точності. Провів спостереження великого числа затемнених систем і визначив їх елементи.

Поряд зі спостереженням змінних зірок, першим почав спостерігати зміни блиску штучних супутників Землі, а також зміни блиску астероїда Ерос і одним з перших побудував теорію його змінності. Звернув увагу на можливість застосування результатів спостережень штучних супутників Землі для досліджень верхніх шарів атмосфери.

Організував на Україні і в Таджикистані систематичне фотографування неба за допомогою багатокамерних короткофокусних астрографов. У 1957організовал спостереження метеорів за програмою Міжнародного геофізичного року; спільно з Є. М. Крамером ініціював створення Всесоюзної служби болідів.

Автор 20 монографій і численних статей, в тому числі науково-популярних книг, багато разів перевидавалися в 60-ті80- е рр. XX століття.

Григорій Васильович Левицький народився (27 жовтня (8 листопада) 1852 року в Харкові в родині адвоката. Після закінчення Харківської гімназії з золотою медаллю вступив 1870 року на фізико-хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, в 1871 році перейшов в Гірський інститут в Санкт-Петербурзі, потім в Санкт-Петербурзький університет. Закінчивши цей університет в 1874 році зі ступенем кандидата, працював в Пулковської обсерваторії, спочатку позаштатним астрономом, а з 1876 – обчислювачем, будучи в той же час стипендіатом Санкт-Петербурзького університету для приготування до отримання наукового ступеня.

У 1879 році захистив дисертацію «Про визначення орбіт подвійних зірок», отримав ступінь магістра і призначений доцентом Харківського університету по кафедрі астрономії та геодезії. З 1884-1894 – екстраординарний професор цього університету. Сприяв створенню Харківської обсерваторії. У 1894 був переведений і. до ординарного професора в Юр’ївському університеті. Удостоєний Харківським університетом ступеня доктора honoris causa (1898) і в тому ж році отримав посаду ординарного професора в Юр’ївському університеті. Ректор Юр’ївського університету (1903-1905), одночасно залишаючись директором Тартуськой обсерваторії.

У 1908-1911 – попечитель Віленського, а в 1911-1914 – Варшавського навчальних округів. З 1915 року викладав у Жіночому педагогічному інституті в Петрограді. У 1915-1917 роках був головою Російського астрономічного товариства.

Організував в Харківській обсерваторії систематичні спостереження сонячних плям, встановив в ній меридіанний коло. Займався вивченням способів визначення орбіт подвійних зірок. Визначив різницю довгот Харкова і Миколаєва. Проводив гравіметричні спостереження, працював з горизонтальними маятника, що служать для реєстрації приливних коливань земної кори. Є одним із засновників російської сейсмології і піонером застосування горизонтальних маятників для сейсмічних цілей. Намагався знайти критерії для прогнозу землетрусів. Активно займався історією вітчизняної науки, написав праці з історії Тартуський і Харківській обсерваторій.

Наукові праці

«Про існування чинять опір середовища в небесному просторі» (1877)

«Ueber den pers önlichen Fehler bei Duarchgangsbeobachtungen» (1890)

«Ueber eine Polhöhenbestimmungsmethode» (1891)

«Bestimmung der Lä ngendifferenz zwischen Nicolajew und Charkow» (1893)

«Спосіб Гаусса для вимірювань фокусних відстаней лінз» (1893)

«Beobachtungen von Sonnenflecken und Protuberanzen auf der Univess itä tssternwarte zu Charkow» (1893)

Біографічний словник професорів і викладачів Імператорського Юр’ївського, колишнього Дерптського університету за сто років його існування: (1802-1902). Т. 2 / За ред .: Г. В. Левицький, орд. проф. Імп. Юр’єв. ун-ту. – Юр’єв: Тип. К. Маттісена, 1903.

Небо залишає багато невідомого і ще багато українських вчених залишать свій слід в історії астрономії про які в подальшому ми будемо вас ознайомлювати.

Досить багато написано про цих вчених-астрономів. В нашій бібліотеці є декілька джерел з яких детальніше можна ознайомитися з науковими роботами та особистостями-науковців. Навчальні посібники «Астрономія» під ред. одного з наших колишніх викладачів, а саме викладача кафедри фізики Роздимахи Г. С. та «Астрономії» автора Климишина І. А. можна знайти інформацію про уклад українських астрономів у світову науку. Астрономічний енциклопедичний словник і «Энциклопедический словарь юного астронома для среднего и старшего возраста» розказує зокрема про кожного з них; є бібліографічний опис життя та наукових досягнень. Доцільно підходить до нашої сьогоднішньої теми стаття Смирнова В. А. «Два генії – дна дорога зірок» в журналі «Фізика в школах України», в ній викладено матеріал наукових досягнень, особисті фото та література про них.

Література:

  1. Астрономія / [І. Ф. Боярченко, Ю. К. Гулак, Г. С. Роздимаха, Е. В. Сандакова]. – К., 1976. – 320 с.
  2. Астрономічний енциклопедичний словник / [за заг. ред. І. А. Корсунь, А. О. Корсунь]. – Львів, 2003. – 548 с.
  3. Энциклопедический словарь юного астронома для среднего и старшего возраста / [сост. Н. П. Ерпылев]. – М. : Педагогыка, 1980. – 320 с.
  4. Климишин І. А. Астрономія / І. А. Климишин. – Львів, 1994. – 382 с.
  5. Смирнов В. А. Два генії – дна дорога зірок // Фізика в школах України. – 2008. №6 – С. 10, 31
9394 : Переглядів взагалі - 1 : Переглядів за сьогодні

Залиште коментар