Опалені душі і серця (до Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів)

  • 0

Опалені душі і серця (до Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів)

11 квітня за ініціативою ООН в світі відзначають Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. В цей день весь світ віддає данину скорботної пам’яті жертвам нацизму, які загинули в фашистських концтаборах.

Широке поширення концентраційні табори отримали у фашистській Німеччині. У них містилися, як правило, антифашисти, передусім комуністи, соціал-демократи, профспілкові діячі, а також особи, які переслідувалися за расовими, релігійними, соціальними та іншими мотивами.

Централізована система фашистських концтаборів призначалася для фізичного знищення цілих народів, в першу чергу слов’янських; тотального винищення євреїв, циган; нещадної експлуатації в’язнів в якості робочої сили. Концентраційні табори оснащувалися душогубками, газовими камерами та іншими засобами масового винищення людей, крематоріями. Були створені табори смерті, де ліквідація в’язнів йшла безперервним і прискореним темпом, де ув’язнені жили не більше трьох – шести місяців: там розповсюджувався наказ про “умертвіння роботою”.

Про ці події розповідають у своїй книзі Империя смерти: аппарат насилия в нацистской Германии. 1933–1945 відомі історики-літератори Д. Мельников та Л. Черная, перу яких належить багато книг. В книзі розкривається злочинна діяльність спецорганів фашистського рейха, підкреслюється, що терор був невід’ємною частиною нацистської політики. В книзі розповідається про злодіяння гітлерівців на окупованих територіях. Автори розкривають діяльність ряду нацистських “спеціалістів” по терору і геноциду – Гіммлера, Гейдриха, Кальтенбруннера, Шелленберга, Мюллера [1].

Перший концтабір у Німеччині був створений поблизу Дахау в березні 1933 року. До початку Другої світової війни в тюрмах і концтаборах Німеччини перебувало 300 тис. німецьких, австрійських і чеських антифашистів. У наступні роки гітлерівська Німеччина на території окупованих нею європейських країн створила гігантську мережу концентраційних таборів, перетворених на місця організованого систематичного вбивства мільйонів людей.

Концтабір Бухенвальд був побудований поблизу міста Веймара і почав функціонувати 19 липня 1937 року. За 8 років близько 239 тис. осіб були в’язнями Бухенвальда. Спочатку це були німецькі політв’язні, пізніше, в роки Другої світової війни, представники багатьох інших національностей. Багато ув’язнених загинуло вже в період будівництва табору, яке велося без використання механізмів. Ув’язнених експлуатували також власники великих промислових фірм, чиї підприємства були розташовані в районі Бухенвальда (Сіменс, Юнкерс та ін.). Близько 10 тис. ув’язнених було страчено в Бухенвальді, в тому числі майже 8,5 тис. радянських військовополонених. Всього ж в Бухенвальді замучено 56 тис. ув’язнених 18 національностей. Особливо багато ув’язнених загинуло у філії Бухенвальда Дора, де в підземних приміщеннях виготовлялися ракетні установки “Фау”. Табір був розташований поблизу міста Нордхаузен в Німеччині.

11 квітня 1945 року в’язні Бухенвальда, дізнавшись про підхід союзних військ, успішно здійснили збройне повстання, обеззброїли і захопили в полон більше 800 есесівців і солдатів охорони, взяли в свої руки керівництво табором. Тільки через дві доби американські війська, які знаходилися поблизу, дісталися табору. Здійснивши повстання, в’язні Бухенвальда врятувалися від знищення, так як гітлерівська влада напередодні віддали наказ про фізичне винищення усіх ув’язнених.

Збірник “Бухенвальд” містить різні офіційні документи гітлерівської влади, прикази і розпорядження есесівських установ, а також спогади  вязнів концентраційного табору Бухенвальд [2].

Крім Бухенвальда і Дора існували й інші концтабори: Освенцім, Майданек, Маутхаузен, Штутгоф, Заксенхаузен, Треблінка.

Концентраційні табори діяли не лише в Німеччині, але й на завойованих нею територіях.

Габріель Беккер у книзі “Табір у Бан-Сен-Жані ( 1941–1944: правда про захоронений сором)”, ґрунтуючись на зібраних свідченнях, розкриває правду про найбільший німецький табір часів 1941–1944 pp. на території Франції, який став могилою для більш ніж 20000 тисяч полонених – здебільшого українців. До останнього часу офіційна влада визнавала тільки десяту частину від усієї кількості жертв [3].

Автор книги Bratz: німецький концентраційний табір В. Мартинець був безпосереднім свідком тих подій. Під закидом проти німецької діяльності, він був заарештований і відправлений до табору Бретц, що був одним із 80 філій концентраційного табору Саксенгавзен, що знаходився у Прусії. У своїх нарисах автор описує побут, який існував у таборі [4].

Не оминула страшна участь у цих подіях і подолян.

У монографії С. Гальчака “Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам” на фактичному матеріалі Подільського регіону досліджуються політика та практичні дії нацистського окупаційного режиму по насильницькій мобілізації людських ресурсів краю, дискримінація, умови життя, каторжна праця “остарбайтерів” із Поділля  у військовій промисловості і сільському господарстві рейху, протидія подолян гітлерівським планам уярмлення населення загарбаних територій в рядах патріотичного підпілля, радянських партизанів, сил національно-визвольного спрямування, європейського руху Опору [5].

Про важку долю подолян також можна дізнатись з книги Україна тільки сниться… (неотримані листи подолян, відправлені з Німеччини у 1942–43 рр.), яку підготували до друку працівники Державного архіву Хмельницької області.

До Публікації відібрані найхарактерніші листи, в яких вдалося описати дійсний стан їх існування на чужині [6].

Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів, на території країн колишнього Радянського Союзу налічувалось близько 817 нацистських таборів примусового утримування цивільного населення та військовополонених, три з яких були розташовані в Києві. Це концтабори “Сирецький”, “Бабин Яр” та “Дарницький”. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку. За роки другої світової війни через табори смерті пройшли 18 мільйонів чоловік, з них 5 мільйонів – громадяни Радянського Союзу, більше 11 мільйонів були знищені.

Система концтаборів у Німеччині була ліквідована разом з розгромом гітлеризму, засуджена вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі.

Уклонімося мужності та світлій пам’яті людей, чиї життя несправедливо обірвалися за колючим дротом концтабору. Наш праведний обов’язок – пам’ятати про борців антифашистського опору задля збереження історичної пам’яті про трагічні події Другої світової війни, що забрала життя мільйонів людей, загиблих у нацистських концтаборах, гетто та місцях примусового утримування.

Список літератури:

  1. Мельников Д. Империя смерти: аппарат насилия в нацистской Германии. 1933–1945 / Д. Мельников, Л. Черная. – Москва : Политиздат., 1987. – 414 с.
  2. Бухенвальд : документы и сообщения / под ред. Д. С. Карева. – Москва : Изд-во иностранной лит., 1962. – 686 с.
  3. Беккер Г. Табір у Бан-Сен-Жані (1941–1944): правда про захоронений сором / Габріель Беккер. – Київ, 2002. – 218 с.
  4. Мартинець В. Bratz: німецький концентраційний табір (спогади в’язня) / В. Мартинець. – Штутгарт, 1946. – 120 с.
  5. Гальчак С. Д.“Східні робітники” з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам : [монографія] / Сергій Дмитрович Гальчак. – Вінниця : Книга-Вега, 2004. – 343 с. : іл.
  6. Україна тільки сниться… (неотримані листи подолян, відправлені з Німеччини у 1942–43 рр.) / упоряд. : О. Алтухова, Н. Ільїна, М. Слободян. – Хмельницький, 1995. – 136 с.

Биковська В. Ф., завідувач сектором читального залу історичного факультету


Leave a Reply