«Над загадкою особи корифея» (до 170-річчя від дня народження Панаса Мирного)

  • 0

«Над загадкою особи корифея» (до 170-річчя від дня народження Панаса Мирного)

Епічні художні полотна Панаса Мирного, його соціально-психологічні романи з народного життя… ознаменували собою цілу епоху в розвитку української художньої прози.

Олесь Гончар

13 травня минає 170 років від дня народження відомого українського письменника Панаса Мирного.

Життєвий та творчий шлях Панаса Мирного (Панас Якович Рудченко 1849-1920) припав на складний та неоднозначний період у житті нашої країни. Це був період швидкого індустріального росту нашої держави, царських реформ, відміни кріпосного права, іноземної інтервенції та громадянської війни. Саме реалії життя простого народу відображав письменник у своїй творчості.

Панас Мирний увійшов в українську літературу як автор оповідань, повістей, романів та драматичних творів. Перше оповідання письменника було опубліковано у журналі “Правда” 1872 року і мало назву “Лихий попутав”; 1874 рік – оповідання “П’яниця”, “Голодна воля” – змальовано події після відміни кріпацтва 1861 року. У 1872-1875 роках написані романи “Хіба ревуть воли, як ясла повні” та “Повія”. Протягом 1880 – 1890-х років автором були написані твори “Морозенко”, “Лихо давнє й сьогочасне”, перекладена трагедія Шекспіра “Король Лір”, велика кількість нарисів. Серед драматичних творів письменника можна назвати: “Згуба”, “Лимерівна”, “Спокуса”, “Перемудрив” та інші.

Панас Мирний зробив великий вклад у розвиток напрямку реалізму української літератури середини ХІХ  початку ХХ століття і саме цим заслужив шану не тільки своїх послідовників, але й прийдешніх поколінь.

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власний хліб.

Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.

З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар’єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов’язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі.

Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі “Правда” в 1872 році. Незважаючи на те, що в 70 – 80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів.

Так, 1874 року в журналі “Правда” побачили світ нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”, а в 1877 році в Женеві з’являється повість “Лихі люди”. Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і подано до цензури, але в зв’язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з’являється в Женеві у 1880 році.

Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху “Рада”, виданого М. Старицьким у 1883 – 1884 pp., публікуються перші дві частини роману “Повія” та два оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”. 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника “Збираниця з рідного поля” та комедія “Перемудрив”. Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як “Лови”, “Казка про Правду та Кривду”, “Лимерівна”, переспів “Дума про військо Ігореве”.

Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка “Унія”, який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.

Підтримував Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами української культури – Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.

Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, співробітничає в журналі “Рідний край”, що 1905 року почав видаватися в Полтаві, у ряді своїх творів (“До сучасної музи”, “Сон”, “До братів-засланців”) відгукується на революційні події.

Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Не дивно, що в 1915р. поліція розшукує “політично підозрілу особу” Панаса Мирного.

Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.

Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам’ятник письменникові.

У нашій бібліотеці наявні твори Панаса Мирного вміщені у трьох томах, видані 1976 року [1]. До першого тому цього видання увійшли повісті та оповідання «Лихий попутав», «П’яниця», «Лихі люди», «Як ведеться, так і живеться», «Казка про Правду та Кривду», «Голодна воля», «Лови», «Морозенко», «Лихо давнє й сьогочасне», «Серед степів», «Сон», «У тюрмі», «Дурниця».

Панас  Мирний у «Голодній волі» порушив проблему моральної та духовної відповідальності людини за характер свого життя і долю близьких. Зміст твору позначений пошуками відповіді на цілком конкретні питання, зокрема на питання: що таке людина з усіма своїми почуттями, мріями, сподіваннями й бажаннями? У Панаса Мирного герої (Василь Кучерявий, Мотря) не миряться зі своїм становищем, усвідомлюють, що справедливість – основа їхнього (і загального) щастя. Хоча вчинки персонажів до певної міри викликані зовнішніми обставинами (кріпосне ярмо), але наявні мотиви внутрішнього характеру (робити добро вільно). Чинники внутрішнього змісту визначають моральну вартість дії людини. Василь чинить справедливо навіть тоді, коли від зробленого не має особистої вигоди (намагання пробудити свідомість громади). Він, вступаючи в боротьбу зі злом, не перетворюється на кривавого месника.

Змалювавши різні характери і долі колишніх шкільних товаришів, Панас Мирний у творі «Лихі люди» виказав нетрадиційний погляд на українську інтелігенцію XIX ст. Жоден із чотирьох представників не виправдав призначення інтелігенції – покращувати життя всього суспільства. У повісті Панаса Мирного «Лихі люди» основа залишається традиційною для української літератури XIX ст. – зіткнення особи і середовища, але спосіб співвіднесення героя і обставин інший: інтелігент і світ тісно пов’язані, а письменник такий зв’язок подає шляхом безпосереднього аналізу. У центрі уваги автора образ письменника Петра Телепня, який за прогресивні ідеї своєї творчості опинився за гратами царської в’язниці. Петро Федорович вихований у дусі творення добра для людей: у дитинстві це добро він розуміє як слухняність, повагу до батьків, прагнення до навчання, у більш зрілому віці – як працю заради освіти суспільства. Телепень прихильно ставився до народницьких теорій, вірив в можливість поліпшення долі народу шляхом поширення освіти, культури. Своїм хистом письменника Телепень хоче допомогти народові покращити умови свого життя, і сам страждає від цього наміру.

До другого тому увійшли «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Лимерівна».  Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою в українському письменстві монументальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням життя українського села. Автори сміливо утверджують важливу в усі віки ідею – народ жив би мирно, якби не нестерпне гноблення, і лише за допомогою насильства можливо змінити світ.

Сучасні літературознавці визначають тему роману як зображений на широкому суспільному тлі життєпис злочинця Чіпки від його народження до ув’язнення на каторгу. Цікаво, що в радянських підручниках і посібниках дещо інакше формулювали тему цього твору: «Зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні й під час проведення реформ, що розпочалися 1861 р.».

До третього тому увійшов роман з народного життя «Повія». У романі Панаса Мирного «Повія» зображується трагедія зайвої, непотрібної за нових умов життя або нездатної до цих умов пристосуватися особистості, для якої життєві потрясіння виявилися неочікувано фатальними. Саме питання зайвості особистості, її незреалізованості й відчуженості від ворожого їй світу, переводить твір у філософську площину, де митець прагне відтворити вічні онтологічні проблеми, що в тій чи іншій мірі стосуються життя кожної людини. Панас Мирний презентує два різні світи, дві різні моралі  – міську і сільську, що допомагають розкрити внутрішню дисгармонію особистості, яка вже не сільська, але й міською стати не може. Це марґінальна людина,  “розірвана” між двома світами. Яскравим прикладом осмислення окресленої проблеми є головна героїня роману “Повія” Христя Притиківна. Перед реципієнтом постає справжня вітрина соціальних, політичних, моральних повій. Це ті можновладці, “боги” як села, так і міста, починаючи із сільського багатія Грицька Супруна і закінчуючи земськими правителями Колісником та генералом Лошаковим, кожен з яких свого часу продався і продовжує продаватися за гроші, за маєтки, за кар’єру, за владу. Христя ж, продаючи своє тіло, залишається з чистою, незайманою душею.

У виданні 1985 року наявні вищезазначені твори, опубліковані у зменшеному обсязі.

«Образки з життя» – це одне з найновіших видань творів Панаса Мирного у двох книгах, яке є у нашій бібліотеці, видане 2003 року. До першої книги цього видання увійшли вищезазначені повісті та оповідання Панаса Мирного у повному обсязі.  Друга книга вмістила  соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Повія» [3].

Найновішим виданням, рекомендованим для школярів молодшого та середнього віку є «Казка про Правду та Кривду», яка побачила світ 2009 року. До видання увійшли твори для дітей «Морозенко», «Пригода з Кобзарем», «День на пастівнику», «Серед степів», «Сон», «Казка про Правду та Кривду» [7].

Список використаної літератури:

  1. Мирний Панас : твори : у 3 т. – Київ : Дніпро, 1976.
    Т.1. – 1976. – 526 с.
    Т.2. – 1976. – 438 с.
    Т.3. –1976. – 512 с.
  2. Мирний Панас : твори : у 2 т. – Київ : Наукова думка, 1989.
    Т.1: Оповідання. Повісті. Роман. Драматичні твори (1872–1898) / упоряд. і приміт. М. Л. Гончарука; авт. вступ. ст. і ред. тому П. П. Хропко. – 1989. – 752 с.
    Т.2 : Повість та оповідання. Роман (1897–1918) / упоряд. і приміт. К. М. Сєкарєвої. – 1989. – 640 с.
  3. Образки з життя : твори Панаса Мирного: навч. посібник : у 2 кн. / упоряд. О. Г. Мукомела. – Київ : Грамота, 2003 . – 496 с.
  4. Образки з життя : твори Панаса Мирного: навч. посібник : у 2 кн. / упоряд. О. Г. Мукомела.– Київ : Грамота, 2003 . – 430 с.
  5. Мирний Панас. Хіба ревуть воли, як ясла повні? : роман з народного життя. – Київ : Дніпро, 1986. – 445 с.
  6. Мирний П. Повія : роман з народного життя / Панас Мирний. – Київ : Дніпро, 1971. – 526 с.
  7. Мирний Панас. Казка про правду та кривду : для мол. та серед. шк. віку / Панас Мирний. – Київ : Школа, 2009. – 190 с.


Leave a Reply