Острови історії (до Міжнародного дня музеїв)

  • 0

Острови історії (до Міжнародного дня музеїв)

Музеї – це ті місця, де можна зустрітися з минулим, побачити сьогодення та зазирнути в майбутнє. Саме тут ми знайомимося із важливими історичними подіями і постатями, дізнаємося більше про свій край, свій народ, гортаємо важливі сторінки історії.

Музеї є безцінними джерелами пізнання, які освячують наше долучення до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій. Самовіддана праця музейних працівників − вірних служителів часу − відзначається високим професіоналізмом, подвижництвом, сприяє примноженню нетлінних духовних надбань.

Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини, і з цим важко не погодитись. Збираючи і зберігаючи пам’ятки матеріальної і духовної культури, вони ведуть велику науково-освітню та освітньо-виховну роботу.

Збереженням для майбутніх поколінь історичних, архітектурних, природних та культурних багатств займається міжнародна організація ЮНЕСКО (створена у 1946 р.; штаб-квартира розташована у Парижі). Безперечно, в полі зору ЮНЕСКО головні скарбниці кожної країни – музеї. Тому, з метою підвищення інформованості людей про роль музеїв у розвитку суспільства, Міжнародною Радою музеїв (International Council of Museums (ICOM)) у 1977 р. було запроваджено  Міжнародний День музеїв, який відзначається щороку 18 травня. З того часу 18 травня посідає особливе місце в житті кожного музею в будь-якому куточку планети. І великі, і зовсім маленькі музеї святкують цей день надзвичайно урочисто − влаштовують виставки, концерти, дні відкритих дверей, коли всі бажаючі можуть відвідати музеї безкоштовно, проводять нетрадиційні екскурсії.

Що таке музей – це запитання, на перший погляд, видається дивним. Хто ж не був у музеї бодай один раз у своєму житті?! Які асоціації викликає у вас саме слово «музей»? Для більшості людей воно стало синонімом до слів «нудний», «монотонний», «нецікавий», «незрозумілий», оскільки музей показує минуле, застаріле, нецікаве. Та сьогодні діяльність музеїв змінюється: проводиться співпраця з навчальними закладами, організовуються культурно-мистецькі акції; розважальна функція виявляється в активній участі відвідувачів у творчих майстернях, клубах, вечорах відпочинку, концертах, у створенні на території музеїв комерційних структур – торговельних кіосків. Поступово музеї стають місцями відпочинку для дітей та дорослих.

Дослідники не можуть точно сказати, де й коли виник перший музей. Стародавні греки будували храми, присвячені вічно юним музам, дочкам Зевса і Мнемозіни, богині пам’яті. Такі храми називали мусейонами (у перекладі з грецької – «житло муз»). Мусейонами, або музеями згодом почали називати спеціальні кімнати у давніх бібліотеках, де зберігалися рідкісні книги і незвичайні предмети.

Історія виникнення музеїв, як своєрідних громадських інститутів, що задовольняють потреби політичного, наукового, культурного, економічного характеру, веде в давноминулі часи.

Попередники музеїв з’явились на тому етапі розвитку людського суспільства, коли предмети-оригінали, взяті з природи і суспільного життя, стали зберігатися, як документальні, меморіальні свідчення й естетичні цінності. Такими є, наприклад, сховища Кноського палацу на Криті (XVI ст. до н. е.), Палац Ванів і Архівіньських оракулів (Китай, XIII – XII ст. до н. е.), Бібліотека Ниневійського палацу (VII ст. до н. е.) та інші.

В античну епоху храми, а потім і приватні колекції (з III ст. до н. е.) зосереджували переважно витвори мистецтва (галереї Варреса, Сулли, колекції Сервилія, Красса, Лукулла, Помпея, Цезаря та інших). Різноманітні зібрання зберігалися у візантійських соборах і монастирях, а потім (з XIII ст.) в середньовічних соборах Франції, Італії, Німеччини та інших країн.

До епохи Відродження відноситься поява в Європі музеїв, яким були вже характерні деякі наукові функції, що було пов’язано з Великими географічними відкриттями, а також із потребами розвиваючих наук і виробництва. Колекціонувались зразки тваринного і рослинного світу, мінерали, геодезичні й астрономічні інструменти, предмети, що становили етнографічний інтерес. Велику популярність набирають палацові зібрання – кунсткамери, мюнц-кабінети, натуралієн-кабінети, у яких концентрувались наукові, етнографічні й історично-художні цінності. З’явились і перші описи музеїв, а також музеологічні теоретичні твори. До того часу відносяться зібрання пам’яток античного мистецтва у Флоренції (Л. Медічі, XV ст.), Римі (Ватиканські музеї, XVI ст.), Дрездені (Августа Саксонського, XVI ст.) та інші.

У XVII – XVIII ст. формуються чисельні приватні колекції – історичні, археологічні, науково-природничі, мистецькі, багато з яких частково у XVIII ст., а головним чином у XIX ст. лягли в основу державних національних музеїв.

Про причини та умови виникнення музеїв у різних куточках світу ви зможете прочитати у книзі Т.Ю.  Юриневої Музей в мировой культуре [1]. Автор у своїй праці показує роль і місце музею в кожній історичні єпосі.

Музеї стали візитками окремих країн, приміром, Лувр – Франції, Прадо – Іспанії, Метрополітен – США, Третяковська галерея – Росії. Цікаво знати і про існування незвичайних музеїв, таких як Музей людського тіла в Нідерландах, Музей брехні в Німеччині, Музей мафії на Сицилії, Музей підгорівшої їжі в США. Існують і зовсім дивні музеї. Наприклад, Музей паразитології в Токіо, Музей банана в Сполучених Штатах, Музей моркви в Англії, Музей еротики в Індії.

Але найбільше у світі музеїв у яких зібрані колекції образотворчого мистецтва, саме про ці колекції і розповідає О. Степанова у книзі “В музеях світу” [2].

На території України в 1899 р. у Києві був відкритий міський музей старожитностей та мистецтв, який став альма-матер багатьох музеїв на Україні. Сьогодні – це Національний музей історії України. Про цей музей можна прочитати у книзі Н. Ковтанюк, Л. Строкова “Національний музей історії України”. Книга вийшла у двох томах.

Перший том двотомного видання знайомить з історією формування колекцій, рідкісними археологічними предметами, значна частина яких має світове значення, та унікальними пам’ятками золотарського мистецтва Національного музею історії України та його філії – Музею історичних коштовностей України. Серед них – відомі артефакти, які можна вважати візитівкою не лише музею, а й всієї України, зокрема золота пектораль (середина IV ст. до н. е.), златник Володимира Великого та ін. [3].

До другого тому двотомного видання Національний музей історії України ввійшли унікальні твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, рукописні документи, стародруки, нумізматика та зброя зі збірки Національного музею історії України та його філії – Музею історичних коштовностей України. Ці рідкісні пам’ятки репрезентують матеріальну культуру України та інших країн [4].

В Україні до 1917 р. було 36 різних музеїв, а на кінець 1985 р. – працювало 174 державних, близько 400 народних музеїв та 8 тисяч – на громадських засадах. Загалом, сьогодні музейний фонд всієї України нараховує приблизно 4-5 млн. одиниць збережень.

Зараз в Україні діє близько 500 державних та комунальних музеїв, у тому числі національних заклади, зокрема Національний заповідник «Софія Київська», Національний історико-культурний заповідник «Києво-Печерська лавра», Національний музей історії України, Національний художній музей України, Національний музей Тараса Шевченка, Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній». Крім того, є відомчі, приватні, віртуальні музеї та музейні кімнати, що діють при школах, будинках культури, підприємствах тощо.

На долю українського народу випало чимало випробувань, іноді, щоб врятувати своє життя, їм приходилось покидати рідні домівки і їхати на чужину. Але наші співвітчизники не опускали рук в далеких краях і продовжували творити, примножуючи надбання українського народу. В книзі “Український музей у Празі” зібрані документи і матеріали української еміграції, що перебувала в різних країнах Європи, Америки, Азії у міжвоєнний період [5].

Важко переоцінити роль музеїв у забезпеченні нерозривного зв’язку минулого і сьогодення, в збереженні історичної правди, в збагаченні духовного потенціалу суспільства. Ця почесна і відповідальна місія лежить на плечах сотень музейних працівників, які своєрідною «машиною часу» переносять усіх бажаючих у світ прадавніх історій та легенд.

Тож, усі працівники музеїв України та Європи 18 травня відзначатимуть професійне свято – День музеїв. Для України цей день виходить далеко за межі професійного свята й має загальнонаціональне значення, адже здатність зберігати та збільшувати свою культурну спадщину свідчить про зрілість і духовний розвиток нації.

Список літератури:

  1. Юренева Т. Ю. Музей в мировой культуре / Т. Ю. Юренева. – Москва : Русское слово, 2003. – 536 с. : ил.
  2. Степанова О. Є. В музеях світу / О. Є. Степанова. – Київ : Артанія Нова, 2004. – 72 с. : іл.
  3. Ковтанюк Н. Національний музей історії України. У 2 т. Т. 1 / Н. Ковтанюк, Л. Строкова; під ред. : С. Чайковский, Н. Ковтанюк, В. Яценко. – Київ : Мистецтво, 2012. – 320 с. : іл.
  4. Національний музей історії України. У 2 т. Т. 2 / О. Иванова та ін. – Київ : Мистецтво, 2013. – 336 с. : іл.
  5. Український музей у Празі (1659) 1925–1948 : опис фонду / упоряд. Р. Махаткова; перекл. О. Песчаного. – Київ ; Прага, 1996. – 296 с.

Биковська В. Ф.,

завідувач сектором читального залу історичного факультету


Leave a Reply