З історії слов’янської писемності

  • 0

З історії слов’янської писемності

Весною 863 року у Константинополі вперше пролунав слов’янською мовою початок Євангелія від Іоанна: «Искони бяше Слово, и Слово бе от Бога, и Бог бе Слово». Для цього перекладу було створено спеціальну нову абетку.

Творцем писемності слов’ян був Костянтин Філософ, який шість років по тому прийняв чернечий постриг під іменем Кирило, з яким він увійшов в історію. Його співробітником у здійсненні християнської місії серед слов’ян став старший брат Мефодій. Щорічно 24 травня вшановується пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія як слов’янських первоучителів в Україніта у ряді інших країн : Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Чорногорії.

Вивченню життя та діяльності солунських братів (Костянтин і Мефодій родом з міста Солуні, або Салоніки, також Фессалоніки) присвячена численна література.

У 1855 році побачила світ праця відомого філолога-славіста, професора Московського університету Осипа Максимовича Бодянського «О времени происхождения славянских письмен : c 19-ю снимками». Перевидана у 2007 р. Ця книга присвячена питанню створення слов’янської писемності “незабутніми просвітителями слов’янського племені”, так називає автор Кирила і Мефодія. У книзі О.М. Бодянский приводить огляд джерел, які описують факти життя цих просвітителіів, що відносяться до створення слов’янської писемності. Усі джерела діляться на зарубіжні та вітчизняні, зарубіжнні діляться на латинські і грецькі, а вітчизняні — на джерела, що належать різним слов’янським народам.

Кирило-мефодієвська проблематика займає одне з центральних місць у дослідженнях зі слов’янської філології. Саме їй присвячена монографія вітчизняного лінгвіста-славіста ХХ ст. С. Б. Бернштейна. Ця праця під назвою «Константин-Философ и Мефодий: начальные главы из истории славянской письменности» вийшла друком у видавництві Московського університету 1984 року. У книзі описуються життєві шляхи і діяльність основоположників слов’янської писемності, розповідається про їх безпосередніх учнів, розглядаються древні рукописні джерела, а також дається їх критичний аналіз.

Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія» у 2002 році видав книгу «Походження слов’янської писемності». Автор,український історик та археолог Михайло Брайчевський дискусійну проблему формування слов’янської писемності розглядає у загальному соціокультурному контексті ранньої історії слов’янства, користуючись не лише писемними джерелами, а й величезним археологічним матеріалом. У праці поєднуються теоретична глибина та ерудиція автора з умінням просто й цікаво розповісти про найскладніші речі.

Науково-популярний історичний опис життя та діяльності Кирила і Мефодія вийшов у видавництві «Молодая гвардія» у 1979 р. Автор книги «Братья: Кирилл и Мефодий. Историческое повествование» В. М. Воскобойніков відтворює події далекого ІХ ст., звертаючись до початків створення та поширення слов’янської писемності та стверджування слов’янської культури. Книга написана для школярів середнього віку.

До початку 19 століття слов’янознавство — це розрізнені спостереження місіонерів (святих Кирила і Мефодія, Юрій Крижанич), подорожніх, хроністів й філологів-поліглотів — в Україні в основному граматиків і лексикографів 16 — 17 ст.: Лаврентія Зизанія, Мелетія Смотрицького, Івана Ужевича, Памво Беринди, Єпифанія Славинецького.

ГРАМАТИКА МЕЛЕТІЯ СМОТРИЦЬКОГО (точна назва – “Грамматіки славєнскиѧ правилноє Сѵнтаґма”) – перший у славістиці повний курс церковнослов’янської мови в її українській редакції. 1979 року у серії Памятки української мови XVII ст. вийшов репринт 1619 р. «Мелетій Смотрицький. Граматика». Підготовку факсимільного видання та дослідження пам`ятки здійснив український мовознавець, дослідник давньоруської та старослов’янської мов В. В. Німчук.

«Граматика…»укладена письменником-полемістом і церковним діячем М. Смотрицьким. У галузі теорії слов’янської мовної системи «Граматика…»не мала собі рівних до 2-ї пол. 18 ст. Вона перевидавалася кілька разів протягом 17–18 ст. Як підручник церковнослов’янської мови використовувалася ще в 1-й чверті 19 ст. Справила великий вплив на розвиток лінгвістичної думки в слов’янському світі. Основоположник сучасної славістики Й. Добровський відверто визнав, що йшов «слідами Мелетія», який «показав правильну дорогу».

Через 24 роки, у 1643 р.  студент теології Паризького університету Іван Ужевич написав працю під назвою «Грамматыка словєнская». Граматика Івана Ужевича – перша граматика книжної українсько-білоруської  літературної мови XVIXVII ст. Текстові пояснення написані автором латиною, а власне мовний матеріал подано кирилицею. В «Граматиці…» зафіксовані форми південно-західних українських говорів, є окремі фонетичні ознаки, властиві білоруській мові. Відомі два рукописи твору: один зберігається в Національній бібліотеці в Парижі, другий – в міській бібліотеці м. Аррас (Франція). В Україні «Граматика…» видана Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР у 1970 році.

У XVIXVII ст. створюються і словники цекровнослов’янської та української мови. Перший друкований церковнослов’янсько-український словник Лаврентія Зизанія «Лексис Лаврентия Зизанія» побачив у світ у Вільні 1596 року. Оригінальна назва: ЛЕКСИС Си́рѣчь Рече́нїѧ, въкра́тъцѣ събра́н̾ны. И҆ из словенскаго язы́ка, на прóсты(й) Рýскій ДіА́ле(к)тъ Истол(ъ)ковáны. Л, Z.

Реєстр словника організований за диференційним принципом (тобто подаються тільки ті церковнослов’янські слова, що відмінні від українських формою чи значенням), налічує 1061 вокабулу. Зизаній перший в історії українського й східнослов’янського мовознавства розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника. Його «Лексис…» був зразком й основою «Лексикона» Памва Беринди, російських азбуковників тощо.   Словник відіграв значну роль у подальшому розвитку східнослов’янської лексикографії. У 1964 р. Інститут мовознавства АН УРСР здійснив видання «Лексиса…» у серії наукової літератури «Пам’ятки української мови XVIXVII ст.». На три роки раніше (1961 р.) у цій ж серії побачив світ «Лексикон словенороський  Памви Беринди». «Лексіконъ славенорωсскїй и Именъ тлъкованїє» (1627) — друкований український словник — є найвизначнішим твором Памви Беринди. Роботу над ним він розпочав під час свого перебування у Стрятині при дворі Федора Балабана між 1603—1607 роками. Перевиданий у Кутейні (біля Орші, 1653) з передмовою І. Трусевича. В ньому близько 7 тисяч слів — загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов’янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття. Метою Беринди при укладанні словника було відновити церковнослов’янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва і польської культури. Цей словник відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.

Ця праця Памва Беринди — найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Лексіконь» церковнослов’янсько-український словник; та «…Имена свойственная» — зібрання тлумачень топонімів й антропонімів, а також загальних назв неслов’янського походження. У пам’ятці майже 7 000 статей.

Автори творів з слов’янської граматики і словникарства XVI—XVII ст., спираючись на працю Кирила та Мефодія та перших слов’янських книжників, заклали основу для подальшого наукового вивчення слов’янських мов в їх історичному розвитку й дали новий стимул для розвитку слов’янської писемності та збереження літературної традиції.

Бібліотекар О. І. Пшетаковська


Leave a Reply