«Голос поета – автограф епохи» (до 90-річчя від дня народження Івана Світличного)

  • 0

«Голос поета – автограф епохи» (до 90-річчя від дня народження Івана Світличного)

Я не клену своєї долі,
Хоч кожен день мені взнаки
І гне мене і мне боки,
І перемелює поволі.
І слава Богу, що сподобив
Мене для гарту і для проби
На згин, на спротив і на злам

І. Світличний

Народився Іван Світличний 20 вересня 1929 р. в с. Половинкине Луганської області. Походить Іван Світличний із селянської родини. До школи пішов у с. Половинкиному в 1937 р. У 1943 р., намагаючись разом з іншими підлітками підірвати німецьку техніку, лишився без пальців на руках. У 1947 р. закінчив із золотою медаллю Старобільську середню школу. Закінчив Харківський університет, де здобув філологічну освіту. Працював в Інституті мовознавства, секретарем журналу «Радянське літературознавство», готував під керівництвом О. Білецького дисертацію з теорії художнього образу. Перші наукові розвідки «Питання теорії художнього образу», «Про внутрішню суперечність художнього образу», «Творчі проблеми реалізму» з’явилися друком у київських часописах наприкінці 50-х років. У цих роботах виявив себе як талановитий літературознавець, знавець світової і вітчизняної естетики, палкий полеміст. Він намагався протистояти «теорії вульгарного соціологізму», що особливо помітно у статтях «Поезія і філософія», «Гармонія і алгебра». Остання набула особливого розголосу, в ній дотепно висміювалися претензійні маніпуляції деяких мовознавців над текстами Т. Шевченка.

Щодо переконань Івана Світличного, то він мав «високий суспільно-політичний ідеал, який формувався на ґрунті віри в соціалізм і водночас розуміння глибокої невідповідності йому нашої дійсності», зазначав Іван Дзюба.

У критичних статтях про сучасну прозу «Людина приїздить на село», «Боги і наволоч», «Все є і нічого зайвого» (1961 – 1962) І. Світличний наголошує на бажанні письменників говорити правду про невтішний стан у сільському господарстві та піддає критиці використання політичних і художніх стереотипів.

Лідер «шістдесятників», І. Світличний сміливо підтримував талановитих молодих літераторів – І. Драча, М. Вінграновського, Н. Кузякіну, І. Колинця, В. Бондаря та ін. Завдяки його зусиллям були збережені неопубліковані вірші В. Симоненка. Він також зазнав неабияких нападок офіційної преси за передачу віршів та щоденника поета за кордон. Творчо працювати і друкуватися ставало дедалі важче. У 1965 p. І. Світличного заарештували, через кілька місяців відпустили. Вдруге заарештували 13 січня 1972 р. і засудили до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за звинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації. В таборах багато читав, збирав матеріал для словника синонімів. Із заслання повернувся інвалідом. В останні роки життя писав вірші, робив переклади, зокрема «Слова о полку Ігоревім». У 1988 р. став лауреатом премії Асоціації незалежної творчої інтелігенції імені В. Стуса.

Помер 1993 р. в Києві. 1994 р. був посмертно удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка за збірку «Серце для куль і для рим».

У фондах нашої бібліотеки наявні такі книги про Івана Світличного:

«Іван Світличний у спогадах, пам’яті, серці». Книгу видано до 89-річчя від дня народження поета. До цієї збірки увійшли вибрані твори Світличного та спогади про нього, зокрема статті Семена Глузмана «Уроки Свитлычного», «Болен Иван. Тяжко болен», «Мои учителя», «Памяти учителя» та ін.

До четвертої книги хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ століття «Українське слово» увійшли такі твори Івана Світличного: «Парнас», «Вечірня містерія», «Провина», «Сонет вдячності», «Люблю Вітчизну», «Ars poetica. (З Горація)», «Гармонія і алгебра».

Статтю «Гармонія і алгебра» І. Світличний написав з мотиву відвертого протистояння вульгарному соціологізму та псевдонауковості й схоластиці.

«Камерні мотиви» поет закінчує «Сонетом вдячності». Ніяким тюрмам не зламати козацького духу та шевченківської віри. Як би не жорнували український народ кремлівські жорна , він усе ж змобілізується на чин до волі. Мова, свобода слова, демократія поведінки для І. Світличного – кисень життя. Коли ж заходить мова про мову, він не втомлюється іронізувати, карати своїх супротивників афористичними «ударами»: «Потрібен Київ без’язиким! Як язикатим – Соловки!». І. Світличний – свободоносець. Він нездоланний у виборі своїх вчинків.

Олексій Неживий сьогодні слушно наголошує, що І. Світличний, «ставши неперевершеним літературним авторитетом, наставником талановитої творчої молоді, він став і сполучною ланкою між Східною та Західною Україною, між культурними діячами історичної батьківщини й української діаспори». Ті, кому він до ув’язнення був наставником, у наведеному сонеті «Парнас», уже іменуються як духовні побратими, вони уособлюють молоді дужі сили.

У другій книзі «Історії української літератури ХХ століття. Друга половина ХХ століття» представлена стаття М. Коцюбинської та А. Ткаченка «Іван Світличний». У праці звернено увагу на коротку біографію І. Світличного, його критичні публікації, поетичну творчість та перекладацький доробок.

У книзі Людмили Тарнашинської «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти)» постаті Івана Світличного присвячено розділ: «Письменник як «відкрита система»: домінанта художнього бачення Івана Світличного». Зокрема, сюди увійшли такі статті як: «Ти сам – свобода»…, «По цей бік, де Світличний», «Міряти високою мірою», «Післяслово».

Використана література

  1. Світличний І. Голос доби / І. Світличний ; упорядкув. та прим. Л. Світличної. – Київ : Сфера, 2001. – Кн. 1: Листи з «Парнасу». – 544 с.
  2. Світличний І. Голос доби : [літопис] / І. Світличний ; упорядкув. та прим. Л. Світличної. – Київ : Сфера, 2008. – Кн. 2. – 424 с.
  3. Іван Світличний (20. ІХ. 1929 – 25. Х. 1992) // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. : у 4 кн. / упоряд. В. Яременко. – Київ : Аконіт, 2001. – Кн. 4: Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961-1991). Постмодерна література дев’яностих років. – С. 228–231.
  4. Іван Світличний у спогадах, пам’яті, серці (1929-1992). – Київ, 2018. – 56 с.
  5. Письменник як «відкрита система»: домінанта художнього бачення Івана Світличного // Тарнашинська Л. УКРАЇНСЬКЕ ШІСТДЕСЯТНИЦТВО: профілі на тлі покоління: (історико-літературний та поетикальний аспекти) / Л. Тарнашинська. – Київ : Смолоскип, 2010. – С. 59–98.
  6. Коцюбинська М. Іван Світличний (1929-1992) / М. Коцюбинська, А. Ткаченко // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. : підручник / за ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – Кн. 2: Друга половина ХХ ст. – С. 170–173.

Leave a Reply