“У мові – і минуле, й майбуття, у ній народу суть його життя!”

  • -

“У мові – і минуле, й майбуття, у ній народу суть його життя!”

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

М. Рильський

Відомо, що мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду, праці й творчості попередніх поколінь. Вона є віддзеркаленням інтелекту людини, її культурного рівня. Проте сьогодні дуже часто з екранів телевізорів й інших засобів масової інформації, з уст тих, хто покликаний бути взірцем гідності для українців, можна почути думки, викладені кострубато, неграмотно, суржиком. А головне, що люди уже й перестали реагувати на це, мовляв, нехай розмовляють, як хочуть, головне, щоб вчинки були гідними. Але є люди, для яких таке ставлення до рідної мови – це образа і приниження гідності, бо ж, як казав Л. Фейєрбах, «…мова є критерієм того, на якому рівні перебуває людська культура». Так, формування людини як особистості з високим інтелектуальним рівнем, як яскравої творчої індивідуальності неможливе без досконалого володіння мовою, оскільки саме в мові закодовано інтелект тієї чи іншої нації. Свідченням цього є слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід і почування». Джерела духовності – в народі, а отже, і в його мові. З досвіду знаємо, що людина, яка розмовляє суржиком – недоладною сумішшю залишків давнього, батьківського, з чужим, – є недалекою, схожою на людину, позбавлену чистого повітря, бо спотворена мова робить мислення людини примітивним. Таку людину ніколи й ніхто не поважатиме. Проте багата, чиста, правильна мова людини свідчить про високий інтелектуальний рівень, інтелігентність, внутрішнє благородство душі. Знаємо, мова є основною формою національної культури. Розвиток мови особистості – процес складний і тривалий. Лише людина, яка невпинно працює над опануванням мови, виявляє в усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Мудро зауважено, що свою мову треба вчити все життя.

З метою збагачення мовного досвіду, поглиблення навичок правильної вимови пропонуємо Вашій увазі бібліографічний огляд на тему: “У мові – і минуле, й майбуття, у ній народу суть його життя!”, присвячений Дню української писемності та мови.

Настільною книгою кожного філолога, мудрим порадником кожної освіченої людини є “Український правопис” [8] – видання, яке розглядає питання правопису основи слова, складних слів, закінчень відмінюваних слів, слів іншомовного походження та власних назв. Викладено найголовніші правила пунктуації. Правопис – система, що саморозвивається. Тому цей процес необхідно відстежувати, упорядковувати, коригувати. Невипадково всі країни рано чи пізно стикаються з необхідністю відкоригувати правопис, оскільки відбуваються зміни у суспільстві, у мовній системі; мова, як живий організм, нарощується новими словами, видозмінюється і, ясна річ, набуває нових властивостей, які обов’язково треба побачити й зафіксувати. Разом з тим слід пам’ятати, що мова повинна не роз’єднувати людей, а навпаки, об’єднувати.

Беручи за основу слова Олеся Гончара “Усунути деформацію мови, очистити її від спотворення, повернути нашій мові справжню народну красу – це справа честі усіх нас, і старших, і молодших, це природний обов’язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров’я народу, його розвиненість, культурність”, Михайло Голубець в праці “На захист рідної мови й культури мовлення” [1] проаналізував стан рідної мови, причини зросійщення, збіднення й вульгаризації українського мовлення, подано перелік найуживаніших ненормативних слів, запропоновано способи очищення розмовної мови від суржику та вульгаризмів і захисту краси, милозвучності, націєтвірної й державотвірної сили українського слова.

Животворчі сили української мови невичерпні. Нині вона переживає своє друге народження. Вона є мовою державних установ і громадських організацій, наукових конференцій і з’їздів, нею пишуться закони та інші акти державної влади, проводиться судочинство, послуговуються офіційні засоби масової інформації тощо. Володіння українською мовою стає життєвою необхідністю для всіх громадян нашої Батьківщини. Тому добрим порадником усім, хто цікавиться нашою мовою стане навчальний посібник “Сучасна українська літературна мова” [2] – видання, яке композиційно охоплює зміст з усіх розділів курсу “Сучасна українська літературна мова” (фонетику, орфоепію, графіку, орфографію, будову слова, словотвір, лексику, фразеологію, морфологію, синтаксис, пунктуацію) із широким використанням таблиць, схем, словесних ключів, що допомагають користувачам багатоваріантно самостійно опрацювати мовну теорію. Крім того, у посібнику подано зразки видів різного мовного аналізу, завдання на спостереження, запитання для самоконтролю, а також тестові завдання.

Досконало знати мову означає дотримуватися в усному мовленні мовних норм, знати основи українського правопису, вправно послуговуватися різними стилями мовлення, вміти добирати до кожного стилю й жанру відповідну лексику, відчувати дієвий вплив на комунікацію окремих лексичних одиниць та мовних фігур. У посібнику “Сучасна українська мова з практикумом. Вправи та завдання” [5] зосереджено увагу на вивчення розділів “Вступ”, “Фонетика”. “Орфоепія”, “Лексика” і “Словотвір”. Завдання вправ сприяють активізації самостійної роботи студентів.

Наша мова підказує нам, до яких меж можуть збільшуватись слова, оскільки існують правила їх творення. Разом з тим вона здатна заощаджувати наші сили і скорочувати довгі словосполучення та складні слова в короткі одиниці. Як народжуються слова, що лежить в їх основі, чи є в нашій мові серії однотипних слів, на ці та інші питання Ви знайдете відповідь в праці Ніни Клименко “Як народжується слово”[3] . У книжці доступно й цікаво розказано про словотворення в сучасній українській мові, зокрема про роль префіксів і суфіксів у творенні нових слів і оновленні старих, подано словотвірні моделі.

“Ламайло голови над головоломками” – закликає нас Степан Павленко в праці “Філологічний калейдоскоп” [7]. Це методичний посібник насамперед для небайдужих словесників. Усі матеріали продиктовано любов’ю до рідної мови, знання її – багатої, милозвучної, справжньої, живої. На сторінках “Калейдоскопа” знайдеться чимало цікавинок не тільки для учнів, а й для учителів.

Сучасні підходи до навчання української мови великого значення надають розвиткові усного та писемного мовлення, мовленнєвій культурі особистості. Готувати висококваліфікованих фахівців, які володіють українською мовою — завдання вищої школи. Посібник “Українська мова за професійним спрямуванням” [6] сприяє формуванню національної мовної особистості, розширенню мовної компетенції майбутнього спеціаліста в професійній сфері. До його структури входить робоча навчальна програма, тематичні розробки для практичних занять та самостійної роботи, контрольні та тестові завдання з перевірки знань студентів. Призначений для студентів нефілологічних спеціальностей, працівників державних служб, усіх, хто хоче володіти українською мовою як у справочинстві, так і в соціальній, виробничій та побутовій сферах.

Мова етносу в усіх її виявах, питання зв’язку мови й культури завжди були в центрі уваги науковців і сьогодні не втратили своєї актуальності. Саме тому, курс “Етнолінгвістика” має велике значення у формуванні загального мовознавчого світогляду студента-філолога. Пропонований посібник “Етнолінгвістика. Традиційні родинні обряди” [4] побудований так, щоб на підставі опрацювання конкретних питань на основі пропонованої літератури студенти-філологи змогли виявити і проаналізувати обрядову лексику та фразеологію, визначити фонетичні, морфологічні, семантичні варіанти, у яких дане слово виступає в конкретному ареалі.

Плекаймо рідну нашу мову, бережімо та розвиваймо її, збагачуймо та наповнюймо цю золоту скарбницю мудрістю. Хай кожне слово, кожна думка мелодійно та грамотно звучить в серцях українців, буде міцним фундаментом для будівництва вільної та незалежної України.

Список використаної літератури:

  1. Голубець М. На захист рідної мови та культури мовлення / М.Голубець. – Львів : Манускрипт, 2011. – 56 с.
  2. Караман С.О. Сучасна українська літературна мова : навч. посібн. / С. О. Караман, О. В. Караман, М. Я. Плющ; за ред. С. О. Караман. – Київ : Літера ЛТД, 2011. – 558 с.
  3. Клименко Н. Як народжується слово / Ніна Клименко. – Київ : Академперіодика, 2017. – 251 с.
  4. Коваленко Н. Д. Етнолінгвістика. Традиційні родинні обряди : навч.-метод. посібн. / Н. Д. Коваленко. – Кам’янець-Подільський : ТОВ “Друкарня “Рута”, 2015. – 240 с.
  5. Мартіна О. В. Сучасна українська мова з практикумом. Вправи та завдання : навч. посібн. / О. В. Мартіна. – Кам’янець-Подільський : Видавець ПП Зловейко Д. Г., 2015. – 96 с.
  6. Марчук Л. М. Українська мова за професійним спрямуванням : практ. заняття, самостійна робота : навч. посібн. / Л. М. Марчук, Т.М. Сукаленко, В. О. Бойчук. – Київ : Вид. Дім Дмитра Бурого, 2016. – 240 с.
  7. Павленко С. Філологічний калейдоскоп. Ч. 1. Фонетика. Лексика. Будова слова / С. Павленко, О. Павленко. – Тернопіль : Богдан, 2010. – 159 с.
  8. Український правопис. – Київ : Наук. думка, 2012. – 287 с.

Л. В. Ситник,  завідувач сектору центрального абонементу