Данило Апостол – гетьман Лівобережної України (до 365-річчя від дня народження)

  • -

Данило Апостол – гетьман Лівобережної України (до 365-річчя від дня народження)

Данило Павлович Апостол народився в містечку Сорочинці (нині Великі Сорочинці) на Полтавщині. Походив зі знаної козацько-старшинської родини: Апостоли врядували у Миргородському полку мало не 80 років.

У 28 років Данило вперше був обраний  миргородським полковником. Щоправда, не надовго: після усунення від влади та арешту І. Самойловича в липні 1687 р. новообраний гетьман Іван Мазепа звільнив його як  прибічника Самойловича. 1693 р. Апостол знову був обраний і врядував у Миргороді  до 1727 року.

Данило Апостол зажив слави під час Азовських походів 1695–96 рр. У 1696-му разом з гадяцьким полковником Боруховичем переміг на Ворсклі війська кримського хана та гетьмана П. Іваненка (Петрика). Здобував Очаків. 25 жовтня 1708 р. разом з військом Івана  Мазепи приєднався до шведської армії. Однак уже 21 листопада перейшов на бік московського царя Петра І, в такий спосіб зберігши полковництво у Миргороді та всі свої маєтки.

1711 р. Д. Апостол брав участь у поході на Молдову – в перебігу московсько-турецької війни 1710–1713 рр.  А в 1722 р. очолив 10-тисячне козацьке військо в російському поході проти Персії. Під час штурму Дербента втратив око.

Попри те, що деякий час співпрацював з Петром І, Данило Апостол був відданим ідеї української незалежності. Виступив проти обмеження прав України, що до них вдалася заснована Петром І Малоросійська колегія. Ініціював розробку відомих Коломацьких чолобитних 1723 р. (два звернення козацької старшини до Петра І, складені у військовому таборі біля річки Коломак. У них козацькі очільники домагалися відновлення державних прав України, ліквідації Малоросійської колегії й права самостійно обрати нового гетьмана).  Петро І, прочитавши «неосновательные и противные прошения», страшенно розлютився і наказав  викликати до столиці імперії наказного гетьмана Павла Полуботка, де його звинуватили у «державній зраді», заарештували та ув’язнили в Петропавлівській фортеці. З України під вартою було доправлено  до Петербурга миргородського полковника Данила Апостола, генерального бунчужного Якова Лизогуба, генерального осавула Василя Жураховського, управителя Генеральної Військової Канцелярії Дмитра Володковського, гадяцького полкового суддю і майбутнього літописця Григорія Граб’янку та інших старшин. Козаків піддавали  тортурам, а генерального писаря Семена Савича цар Петро бив власноруч  за те, що той відповідав українською мовою. Наприкінці грудня 1723 р. гетьмана Полуботка  закатували до смерті. Тоді в царських казематах померло чимало козацької старшини. Тих, хто вижив у в’язниці, від Сибіру врятувала смерть Петра І в січні 1725 р. Більшість старшини  було примусом поселено в Петербурзі та Москві. Д. Апостола через рік відпустили в Україну, залишивши у Москві заручником його сина.    

12 жовтня 1727 р. Генеральна рада у м. Глухові  обрала Данила Апостола гетьманом. У 1728 р. гетьман Апостол під час коронації  Петра II подав цареві петицію про відновлення державних прав України.  У відповідь новий цар видав «Рєшительниє пункти», якими гетьманська влада та загалом автономія Лівобережної України була значно обмежена.   

Незважаючи на це, Данило Апостол взявся до серйозних  управлінських та економічних реформ. За роки його гетьманування було суттєво збільшено автономію України, засновано казначейство, сформовано перший річний бюджет у сумі 144 тисячі рублів, підтверджено Магдебургське право, створено систему оподаткування.  Було проведене Генеральне слідство про маєтності, в результаті якого повернуті державі свавільно захоплені у приватне вололодіння землі. Апостол продовжив  почату  Полуботком судову реформу, видав «Інструкцію українським судам», якою, зокрема,  визначався порядок апеляції.   

1728 р. Д. Апостол  поставив перед імперським урядом вимогу скасувати дискримінаційну заборону на експорт українського зерна, шкіри, воску та інших товарів.   

Відчутно поменшало росіян у гетьманській адміністрації.  Росіянам  було заборонено  купувати в Україні землю, натомість надавалося  всіляке сприяння  бажаючим виїхати за її межі. Було зменшено до шести кількість дислокованих на українських теренах російських полків. Київ з-під влади російського генерал-губернатора перейшов під особисту владу  гетьмана. Повернулися  під гетьманську булаву й запорожці, змушені від  1708 р. жити на землях Кримського ханства. Вони також отримали дозвіл заснувати Нову Січ на річці Підпільній, притоці Самари (нинішня Дінпропетровщина).    

З приватного  життя гетьмана відомо лише, що мав трьох синів і шістьох доньок, та що був завзятим колекціонером виробів із золота й срібла. Вважався найбагатшим українським гетьманом, а водночас – відомим благодійником. Будував храми, дарував чималі землі монастирям, зокрема – Сорочинському.   

Навесні 1733 р. Данило Павлович зазнав інсульту, внаслідок чого відмовили ліві рука та нога, однак державних справ не полишав.   

17 січня 1734 р., після другого інсульту, 80-річний гетьман-реформатор помер. Був похований у церкві Преображення Господнього, що її спорудив власним коштом.

Вперше життя і державницьку діяльність гетьмана Данила Апостола детально описав історик діаспори Б. Крупницький у монографії «Гетьман Данило Апостол та його доба». Дане монографічне дослідження було опубліковане 1948 року в Ауґсбурзі. Б. Крупницький характеризує гетьмана Апостола як визначного державного і військового діяча останніх десятиліть XVII – першої третини XVIII ст., вважає його справедливим старшиною, щедрим меценатом й просто порядною й симпатичною людиною [1].

Деякі напрацювання стосовно політики гетьмана Д. Апостола є у Н. О. Герасименко. Н. Герасименко у статті «Данило Апостол – гетьман Лівобережної України (1727–1734 рр.)» висвітлює життєвий шлях Данила Апостола. Основну увагу автор приділяє його діяльності на посаді гетьмана – створенню «Пунктів», що регламентували політичне та економічне життя Лівобережної України, та роботі по кодифікації українського права [2].

Цікаву інформацію подає у своїй публікації Васильєва О. «Упорядники та служителі гетьманського двору часів правління Данила Апостола». У статті подаються дані про особисті маєтки, прислугу та власницькі села. Також міститься інформація про утримання гетьманського двору, виділення коштів із державної скарбниці тощо [3].

Деякі замітки стосовно особи гетьмана Д. Апостола є у праці дослідника В. Кривошеї «Генеалогія українського козацтва». Історик подає генеалогічні дані стосовно родини гетьмана, описує його оточення, наводить приклади найбільш відомих родин. Також характеризує козацьку еліту, яка становила основу правлячого прошарку Гетьманщини того часу. Подає відомості про взаємовідносини гетьмана з окремими родинами і козацькими старшинами [4].

При дослідженні даної теми варто згадати і працю О. Гуржія «Еволюція соціальної структури селянства Лівобережної та Слобідської України (друга половина XVII – XVIII ст.)», який детально характеризує економічний стан гетьманщини того часу. Велику увагу дослідник приділяє вивченню проблеми формування та становлення купецького стану, а також феодальних відносин. О. Гуржій називає Д. Апостола «одним із найбагатших феодалів Гетьманщини XVIII ст.» [5].

У публікації А. Яковлєв «Українсько-московські договори в XVIIXVIII віках» розкриває аспекти українсько-московських договорів, укладених з усіма гетьманами у тому числі і з Д. Апостолом. У систему договорів входили «статті», які укладали всі керманичі Гетьманщини. У випадку з Д. Апостолом це були «рішительні пункти», які врегульовували відносини в середині країни, а також між Гетьманщиною та Росією [6]. Таким чином, протягом двадцяти вісьми років незалежності українська історична наука зробила значні досягнення у вивченні історії Гетьманщини і особистості Д. Апостола, зокрема. Велика кількість публікацій характеризують внутрішню і зовнішню політику гетьмана, описують його заходи у галузі економіки, культури, освіти. Однак, є ще чимало білих плям в біографії Д. Апостола, які потребують подальшого об’єктивного дослідження.

Список літератури:

  1. Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол та його доба /  Б. Крупницький. – Київ : Україна, 2004. – 287 с.
  2. Герасименко Н. О. Данило Апостол – гетьман Лівобережної України(1727–1734 рр.) / Н. О. Герасименко // УІЖ. – 1992. – № 3. – С. 92 – 102.
  3. Васильєва  О. Упорядники та служителі гетьманського двору часів правління Данила Апостола (1727 –1734рр.). / О. Васильєва // Київська старовина. – 2009. – № 1-2. – С. 131–168.
  4. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва : нариси історії козацьких полків / В. Кривошея. – Київ : Стилос, 2002. – 396 с.
  5. Гуржій О. Еволюція соціальної структури селянства Лівобережної та Слобідської України (друга половина XVII –XVIII ст.). / О. Гуржій. – Київ : Інститут історії НАНУ, 1994. –106 с.
  6. Яковлєв А. Українсько-московські договори в XVII –XVIII віках. / А. Яковлєв. // УІЖ. –1994. – № 6. – С. 123 –135.

Огляд підготувала:

Биковська В. Ф., завідувачка сектором читального залу історичного факультету