Мова – інтелектуальний портрет народу, його душа

  • -

Мова – інтелектуальний портрет народу, його душа

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» – звучало у заголовку документа. Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.

Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Привернення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур.

В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження “Про відзначення Міжнародного дня рідної мови”.

Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. А найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Це – найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.

Мова – духовний скарб нації. Вона є найголовнішою ознакою народу, що дає йому право називатися нацією. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію.

Українська мова – це скарбниця духовної і культурної спадщини українського народу. У різноманітних формах існування української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігається історична пам’ять та досвід нації, її світоглядні і моральні цінності, віддзеркалюються національні традиції і звичаї, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності.

Українська мова своїм корінням, за твердженням істориків, сягає глибини не менше семи тисячоліть. Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів. Жодна з європейських мов (окрім литовської) так близько не стоїть до своїх витоків.

Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою, солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори? Їх не було чи їх знищили? Ворожа пропаганда говорить, що до XIX століття української мови взагалі не існувало або ж вона є діалектом слов’янської чи російської мови… А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? На щастя, вдалося знайти в журналі «Кіевская старина» від 1883 року, випуск 12, без перебільшення унікальні і надзвичайно рідкісні твори – дві інтермедії початку 17-го сторіччя, написані Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Надаємо вам їх для читання. Насолоджуйтеся українською мовою, якій 400 років… [1].

За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36 – 37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41 – 45 мільйонів осіб володіють українською.

Відтоді це свято стало ще одним днем пошанування рідної мови в кожному освітньому закладі, у бібліотеках, культурних центрах, просвітницьких організаціях України.

Спеціалізований фонд документів відділу рідкісних видань бібліотеки Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка – унікальне зібрання книжкових пам’яток світового рівня. Кожна книга у відділі справедливо вважається бібліофідьською рідкістю і розглядається як важлива книжкова пам’ятка.

Список джерел:

  1. Гаватович Я. Две южно-русскіе интермедіи начала XVII в. / Яков Гаватович // Кіевская старина. – 1883. – № 12. – С. 656–659.
  2. Апокріфи і легенди з українських рукописів. Т. 1. Апокріфи старозавітні / зібрав, упоряд. Др. І. Франко. – У Львові, 1896. – LXVI, 394 с.
  3. Апокріфи і легенди з українських рукописів. Том IV. Апокріфи есхатольогічні / зібрав, упоряд. Др. І. Франко. – У Львові, 1906. –XLVIІ, 524 с.
  4. Василенко В. К вопросу о толковом словаре украинской терминологии / В. Василенко. – Харьков: «Печатное дело», 1901. – 16 с.
  5. Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія / М. Возняк; Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Київ, 1911. – 86 с.
  6. Житецкий П. И. Словарь книжной малорусской речи по рукописи ХVІІ века: приложение к первой части сочинения «Очерк литературной истории малорусского наречия в ХVІІ и ХVІІІ вв.» / П. И. Житецкий. – [Б.м.], 1950. – 133 с. – (Машинопись).
  7. Залозний П. Коротка граматика української мови. Ч.1. / П. Залозний. – Вид. 4-те. – Київ, 1918. – 63 с.
  8. Записки. Т. 1, вип. 2 / Науково-дослідна катедра культури та народного господарства Поділля, Кам’янець-Подільський інститут народної освіти. – Кам’янець на Поділлю : Друк. ім. Леніна, 1926. – 18 с.
  9. Курило О. Фонетичні та деякі морфологічні особливості говірки села Хоробричів (давніше Городнянського повіту, тепер Сновської округи на Чернігівщині) / О. Курило. – У Києві, 1924. – 111 с. – (Машинопис).
  10. Крымский  А. Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья : научно-практический курс / А. Крымский. – М. : Тип. В. А. Гатдук, 1907. – Том 1, вып.1. – 545, 144 с.
  11. Німчинов К. Український язик у минулому й тепер / К. Німчинов. – Вид. 2-ге. – Харків : Держвидав України, 1926. – 87 с.
  12. Потебня А. А. Разбор сочинения П. Житецкого «Очерк звуковой истории малорусского наречия» / А. А. Потебня. – Киев, 1876. – 76 с.
  13. Равлюк М. Дієприкметники і дієприслівники в українській мові / М. Равлюк. – Кіцмань: З друк. Т-ва «Руска Рада», 1912. – Ч. 1 : Про дієприкметники і дієприслівники в творах Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Юрія Федьковича і Василя Стефаника. – 78 с.
  14. Савченко Ю. Робітна книжка з української мови та літератури. / Ю. Савченко, А. Панів, В. Зборовець. – Вид. – 2-ге, допов. – Харків : Радянська школа, 1931. – 183 с.
  15. Свенціцкий, Іларіон. Основи науки про мову українську / Іларіон Свенціцкий. – Київ : Час, 1912. – 71 с.
  16. Словарь украинского языка / ред. Б. Д. Гринченко. – Киев, 1909. – Том IV : Р-Я. – 563, ІІІ с.
  17. Словник української мови / упоряд. Б. Грінченко. – 3-тє вид., випр. і допов. – Київ : Горно, 1927. – Том ІІ: Д-Й. – ХХІV, 439 с.
  18. Сумцов М. Ф. Начерк розвитку української літературної мови / М. Ф. Сумцов. – Харків : Союз, 1918. – 40 с. – (Серія: Культурно-історична бібліотека).

Крючкова Н. Д., провідний бібліотекар відділу рідкісних видань