«Славетний і незабутній» (бібліографічний огляд до 335-ї річниці від дня народження Й. С. Баха)

  • -

«Славетний і незабутній» (бібліографічний огляд до 335-ї річниці від дня народження Й. С. Баха)

Йоганн Себастьян Бах — німецький композитор, органіст і скрипаль, представник стилю бароко, один із творців світової музичної класики, вважається одним із найвизначніших композиторів світу.

Народився 31 березня 1685 року в Ейзенахе, маленькому глухому містечку Тюрінгії. Йоганн Себастьян Бах був восьмою і наймолодшою дитиною скрипаля Йоганна Амвросія Баха. Усі Бахи жили у гірській Тюрингії. З початку XVI століття в родині Баха були флейтисти, сурмачі, органісти, скрипалі, капельмейстери. Їхнє музичне обдарування передавалося з покоління в покоління. Коли Йогану Себастьяну виповнилося п’ять, батько подарував йому скрипку. Йоганн швидко навчився на ній грати, і музика стала невід’ємною частиною і його життя.

У 15 років Бах переїхав до Люнебурга, де в 1700—1703 роках навчався в школі  церковних  півчих. Під час навчання відвідав Гамбург, Целле і Любек для знайомства з творчістю знаменитих музикантів свого часу, новою французькою музикою. До цих років належать і перші композиторські досліди Баха — твори для органа і клавіра.

По закінченні навчання Бах був зайнятий пошуком роботи. З 1703 по 1708 рік він служить в Веймарі, Арнштаді, Мюльхаузені. У 1707 році одружується на своїй кузині Марії Барбарі Бах.

Отримавши в 1708 році місце придворного музиканта у герцога Веймарського, Бах облаштовується у Веймарі, де проводить 9 років.

Ці роки в біографії Баха стали часом інтенсивної творчості, в якій основне місце належало творам для органа, серед них численні хоральні прелюдії, органна токата і фуга ре-мінор, пассакалия до-мінор. Композитор писав музику для клавіра, духовні кантати (понад 20). Використовуючи традиційні форми, Йоганн Бах доводив їх до найвищої досконалості.

Творчість Баха, майже невідома за життя, надовго була забута після його смерті. Пройшло багато часу, перш ніж виявилося можливим по-справжньому оцінити спадщину, залишену найбільшим композитором.

Моцарт і Бетховен перші зуміли розпізнати його істинне значення. Коли Моцарт, вже автор «Весілля Фігаро» і «Донжуана», познайомився з раніше невідомими йому баховськими творами, він вигукнув: «Тут є чому повчитися!».

З XIX століття починається повільне відродження творчості Баха. У 1802 році з’явилася перша біографія композитора, написана німецьким істориком Форкелем; багатим і цікавим матеріалом вона привернула деяку увагу до життя і особистості Баха.

Завдяки діяльній пропаганді Мендельсона, Шумана, Листа, музика Баха стала поступово проникати в більш широку сферу. У 1850 році утворилося Баховське товариство, що поставило своєю метою відшукати і зібрати весь рукописний матеріал, що належав великому музиканту, і видати його у вигляді повного зібрання творів. З 30-х років XIX століття творчість Баха потроху впроваджується в музичне життя, звучить з естради, входить в учбовий репертуар. Але в тлумаченні і оцінці музики Баха було багато суперечливих думок.

Деякі історики характеризували Баха як абстрактного мислителя, що оперує відверненими музично-математичними формулами, інші бачили в ньому відчуженого від життя містика або правовірного благомислячого церковного музиканта.

Особливо негативним для розуміння дійсного змісту музики Баха було відношення до неї як до криниці поліфонічних «премудростей». Практично подібна точка зору зводила творчість Баха на положення посібника для тих, що вивчають багатоголосся.

Незмірна глибина образів баховської музики. Кожний з них здатний вмістити цілу повість, поему, історію; в кожному втілені значні явища, які в рівній мірі можуть бути розгорнені в грандіозні музичні полотна або сконцентровані в лаконічній мініатюрі.

Різноманіття життя в її минулому, справжньому і майбутньому, все, що може відчути натхненний поет, над чим може роздумувати мислитель і філософ, міститься у всеосяжному мистецтві Баха. Величезний творчий діапазон допускав одночасну роботу над творами різних масштабів, жанрів, форм.

Емоційна і філософська суть музики Баха в найглибшій людяності, в самозабутній любові до людей. Він співчуває людині в горі, розділяє з нею радощі, співчуває прагненню до правди і справедливості. У своєму мистецтві Бах показує саме благородне і прекрасне, що таїться в людині; пафосом етичної ідеї виконана його творчість.

Для мистецтва Баха характерна тісна взаємодія і зв’язок всіх його сфер. Спільність образного змісту ріднить народні епопеї пасіонів з мініатюрами «Добре темперірованого клавіру», величні фрески мінорної меси з сюїтами для скрипки або клавесина.

У Баха немає принципової різниці між духовною і світською музикою. Загальним є характер музичних образів, засоби втілення, прийоми розвитку.

Для Баха поліфонія була не тільки засобом вираження музичних думок: Бах був справжнім поетом поліфонії, поетом, досконалим і єдиним в своєму роді, що відродження цього стилю виявилося можливим лише в абсолютно інших умовах і на іншій основі.

У останні роки життя Бах-художник все більше йде в себе і, занурюючись в недоступний для навколишніх світ відвернених музично-філософських ідей, прагне як би відгородитися від жорстокої дійсності. Але і його мистецтво тих років, недосяжне по майстерності, втрачає частку тепла і людяності, які раніше до країв наповнювали самі поглиблені і філософськи узагальнені музичні образи.

Смерть Баха, що прийшла 28 липня 1750 року, не викликала помітного відгуку. У наші дні надмогильна плита в церкві св. Фоми, куди були перенесені останки великого композитора, місце постійного паломництва величезного числа людей, що схиляються перед могутнім генієм Баха.

Із книги «И. С. Бах» В. Галацької [1] читач має можливість познайомитись із біографією і  творчістю великого композитора Й. С. Баха.

Розділи книги «Дитячі і юнацькі роки», «Веймар, Арнштадт, Мюльгаузен», «Кетен», «Лейпциг» знайомлять із кожним періодом у житті композитора.

В повісті Ф. М. Оржеховської  «Себастьян Бах» [4] розповідається про життя  і творчість великого німецького композитра Й. С. Баха, яке  розвивалось в епоху, коли духовна культура німецького народу всяко переслідувалась, а становище музикантів було важким і принизливим. Мислення Баха, його геній до такої степені випередили час, що навіть передові музиканти тих років не змогли оцінити музику Баха і признавали за ним лиш великий талант виконавця.

З цієї книги читач дізнається про великий трудовий подвиг Баха,  про його друзів і противників. Також  розповідається про його сім’ю, про долі його талановитих синів. Автор приділяє увагу таким діячам ХІХ століття як Гете і Мендельсон, які належним чином оцінили геній Баха.

У частині першій «Всеобщей истории музыки» Р. И. Грубера [3]  охарактеризовано музику стилю бароко і детально описано творчість Й. С. Баха. Бах знайшов загальні і природні закони зрушення музичної думки, показав закономірність зростання музичного образу. Він перший виявив і використав найважливішу властивість поліфонічної музики: динаміку і логіку процесу розгортання мелодичних ліній. Своєрідним симфонізмом насичені твори Баха. Бах був не тільки найбільшим поліфоністом, але і видатним гармоністом. Є чимала кількість баховських творів, в яких переважає гомофонний склад, де форми і засоби поліфонії майже не використовуються. Дивна часом в них сміливість аккордово-гармонічних послідовностей, та особлива виразність гармонії, яка сприймається як далеке передбачення гармонічного мислення музикантів XIX століття. Навіть в суто поліфоничних побудовах Баха їх лінеарність не заважає відчуттю гармонічної повноти.

Творчості композитора присвячена стаття у книзі «Сто великих композиторов»[5]. Композитор досяг на той час вершин майстерності і створював чудові зразки в різних жанрах. Передусім, це духовна музика: кантати (збереглося близько двохсот), «Магніфікат» (1723 р.), меси (у тому числі безсмертна «Висока меса» сі-мінор, 1733 р.), «Пристрасті по Матвію» (1729р.), десятки світських кантат (серед них — комічні «Кавова» і «Селянська»), твори для органа, оркестра, клавесіна (серед останніх необхідно виділити цикл «Арія з 30 варіаціями», так звані «Гольдберг-варіації», 1742 р.).У 1747 році Бах створив цикл п’єс «Музичні приношення», присвячений пруському королю Фрідріху II. Останньою роботою став твір під назвою «Мистецтво фуги» (1749-50 рр.), який складається із 14 фуг і 4 канонів на одну тему.

У посібнику Галацкої В. «Музыкальная литература зарубежых стран» Вип. 1 [2] характеризується майже неосяжна творча спадщина Баха . Навіть те, що вціліло, обчислюється багатьма сотнями назв. Відомо також, що велика кількість баховських творів виявилася безповоротно загубленою. З трьохсот кантат, що належали Баху, приблизно сто зникло безслідно. З п’яти пасінів збереглися «Пристрасті по Іоанну», «Пристрасті по Матфею».

Найбільший новатор і основоположник ряду нових жанрів, Бах ніколи не писав опер і навіть не робив до того спроб. Проте драматичний оперний стиль Бах втілив широко і багатосторонньо. Прообраз підведених, патетично-скорботних або героїчних тем Баха можна знайти в драматичних оперних монологах, в інтонаціях оперних lamento, в пишній героїці французького оперного театру.

У вокальних творах Бах вільно користується всіма формами сольного співу, виробленими оперною практикою, різними видами арій, речитативів. Він не уникає вокальних ансамблів, вводить цікавий прийом – змагання між сологолосом і інструментом.

Для Баха поліфонія була не тільки засобом вираження музичних думок: Бах був справжнім поетом поліфонії, поетом, досконалим і єдиним в своєму роді, що відродження цього стилю виявилося можливим лише в абсолютно інших умовах і на іншій основі.

Поліфонія Баха це передусім мелодія, її рух, її розвиток, це самостійне життя кожного мелодичного голосу і сплетення багатьох голосів у жваву звукову тканину, в якій положення одного голосу зумовлене положенням іншого.

Список літератури:

  1. Галацкая В. И. С. Бах / В. Галацкая. – Москва : Музыка, 1978. – 78 с.
  2. Галацкая В. Музыкальная литература зарубежных стран. Вип.1 / В. Галацкая. – Москва : Музыка, 1972. – С. 50-120.
  3. Грубер Р. И. Всеобщая история музыки / Р. И. Грубер. – Москва : Музыка, 1976. –  С. 450-458.
  4. Оржеховская Ф. М. Себастьян Бах/ Ф. М.Оржеховская. – Москва : Музыка, 1980. – 182 с.
  5. 100 великих композиторов . Москва: Вече, 2004. –  С. 60-64.

Скоропад Н. Я., бібліотекар читального залу мистецької літератури