Богдан Хмельницький – реформатор і фундатор української державності

  • -

Богдан Хмельницький – реформатор і фундатор української державності

«Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища»

(Д. Дорошенко)

Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595–1657) – визначний український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України (1648–1657). Засновник Української Козацької держави.

Народився майбутній гетьман України у родині українського шляхтича Михайла Хмельницького. Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом продовжив навчання в єзуїтському колегіумі у Львові. Опанував польську та латинську мови, а з часом ще й турецьку і французьку.

Після 1618 р. Б. Хмельницький розпочав свою службу в складі Чигиринської сотні реєстрового війська. У серпні 1620 р. він разом зі своїм батьком рушив до війська коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського, яке готувалося до походу на Молдову. Справжнє бойове хрещення Богдан прийняв у битві з турками під Цецорою. Ця битва завершилася не лише нищівною поразкою для коронного війська, а й загибеллю Богданового батька. Юнак потрапив у полон і так би й cкінчив своє життя на галерах, якби його не викупила мати, обмінявши на родовитих турецьких полонених, захоплених раніше козаками.

Після повернення з полону Богдан брав участь у козацьких походах на татар і турків, у селянсько-козацьких повстаннях під проводом Т. Федоровича та П. Павлюка, а згодом – у козацькому поході під проводом Я. Остряниці та Д. Гуні. Після битви під Кумейками брав участь у козацькій раді під Боровицею як військовий писар Війська Запорозького.

Богдан був професійним вояком, брав участь у багатьох походах і морських експедиціях. На початку 1646 р. він увійшов до складу запорозького посольства до польського короля Владислава IV, який пообіцяв козакам збільшити реєстр та відновити права й вольності козацтва.

«Хмельниччина» середини XVII ст. аж ніяк не була громом з ясного неба. Раз по раз «республіканський» спокій Речі Посполитої порушували шляхетські бунти (конфедерації), а в 1620–1630 рр. серія гучних козацьких повстань пронеслася й українським подніпров’ям. Кожний новий спалах козацької непокори міг перерости у грандіозне повстання.

Приборкавши козацько-селянські повстання, польська шляхта посилила свій гніт і свавілля над українським народом. Жертвою цієї політики став і сам Богдан Хмельницький. У середині 1640-х років загострилися відносини Хмельницького з представниками королівської адміністрації, зокрема, з чигиринським старостою О. Конецькольським та підстаростою Д. Чаплинським. Незважаючи на те, що король надав Б. Хмельницькому привілей на право володіння хутором Суботовим, навесні 1647 р. Д. Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину Б. Хмельницького. Останній упродовж року неодноразово звертався до представників королівської адміністрації про допомогу, але безрезультатно.

Восени 1647 р. Б. Хмельницький розпочав активні переговори щодо організації антипольського повстання, але через донос був заарештований. Завдяки допомозі друзів йому вдалось втекти і разом із сином Тимошем в грудні 1647 р. він вирушив на Запоріжжя. Там на початку лютого 1648 р. його було обрано гетьманом і розпочалася підготовка до загального повстання проти Польщі.

На початку весни 1648 р. козацька армія під проводом Б. Хмельницького завдала перших нищівних поразок польському війську під Жовтими Водами та під Корсунем. Це був початок тривалої боротьби за визволення, який дістав в історичній літературі назву Національно-визвольної революції середини ХVІІ ст.

На початковому етапі національно-визвольної боротьби дії козацької армії на чолі з Б. Хмельницьким були вдалими. Козаки розгромили польське військо під Пилявцями (1648), зайняли низку міст на Правобережжі та Галиччині (1648), організували облогу Львова і навіть здобули Високий Замок, дістали перемогу у битві під Зборовом (1649), здійснили низку «молдавських» походів на боці союзника козаків – молдавського господаря Василя Лупулу (1650–1653), розгромили 25-тисячну польську армію у Батозькій битві (1652) тощо. Навіть невдача під Берестечком (1651) не зупинила Б. Хмельницького.

Однак зміна військово-політичних умов призвела до необхідності шукати нового союзника. Грабіжницька, зрадлива політика кримських ханів та пасивність Туреччини, з одного боку, непримиренність Речі Посполитої щодо Української держави – з другого, примусили Б. Хмельницького укласти 8 січня 1654 р. на раді в Переяславі військово-політичний союз з Московським царством.

Частина українського суспільства, зокрема, представники козацької старшини, духовенства та простих козаків не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно мирний договір між Московією та Польщею і фактично зрадив переяславські домовленості. В цих умовах Б. Хмельницький вирішив заручитися підтримкою Трансільванії та Швеції. У жовтні 1657 р. він уклав договір з трансільванським князем Юрієм ІІ Ракоці, який визнав за гетьманом право на «всю Русь до Вісли». Одночасно Б. Хмельницький почав активно налагоджувати дипломатичні відносини зі шведським королем Карлом Х Густавом. Активізувалися й відносини гетьмана з Молдовою, Валахією, Австрією, Бранденбургом.

Створена Богданом Хмельницьким за короткий час і в екстремальних умовах бойових дій козацька держава характеризувалася демократичними принципами організації. Верховна влада в державі належала гетьману, який обирався Військом Запорозьким на козацькій раді в присутності представників інших станів. При гетьманові існував дорадчий орган – Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорізької Січі. Ще одним важливим органом державного самоврядування були полкові ради, які крім вирішення поточних питань полкового життя, обирали полкову старшину та полковника.

За час свого гетьманування Б. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема, з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Австрією, Швецією, Венецією, Трансільванією, які визнали Україну як суб’єкт міжнародного права.

Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції».

Раптова смерть Б. Хмельницького зупинила його величезну діяльність, спрямовану на об’єднання всіх українських земель і зміцнення суверенітету Української держави. У 1657 році Хмельницький тяжко захворів. Перед його смертю на козацькій раді в Чигирині козаки обрали його наступником неповнолітнього сина Юрія. Б. Хмельницький помер 6 серпня 1657 р. у своїй резиденції в Чигирині та був похований в Суботові, у збудованій ним Іллінській церкві.

Реальна постать гетьмана викликала чимало суперечок у дослідників, позаяк кожен по-різному трактував його політичні кроки.

Пропонуємо Вашій увазі огляд літератури, який допоможе  більше дізнатись про гетьмана.

У книзі В. Брехуненка «Богдан Хмельницький» в науково-популярному стилі розповідається про славетного українського гетьмана Богдана Хмельницького. Простежено його життєвий шлях, роль в організації української Національно-визвольної війни середини XVII ст. та у створенні Української козацької держави. Відображено його таланти полководця, дипломата, державного діяча [1].

 Відомий український історик В. Голобуцький у короткому нарисі «Богдан Хмельницький – великий син українського народу», підготовлений до 300-річчя возз’єднання України з Росією, розкрив біографію видатного українського гетьмана-героя та історичні події, пов’язані з возз’єднанням [2].

Книга В. А. Смолія, В. С. Степанкова «Богдан Хмельницький» є першою у вітчизняній історіографії спробою на підставі численних архівних матеріалів і документальних джерел створити докладний життєпис видатного політичного й державного діяча, гетьмана України Богдана Хмельницького. На строго документальній базі автори простежують основні віхи життєвого шляху Богдана Хмельницького, показують обставини, які зумовили формування його світоглядних настанов, вплинули на політичний вибір. Богдан Хмельницький – гетьман, політичний діяч, полководець, дипломат, просто людина – всі ці його іпостасі знайшли висвітлення в книзі. Постать Б. Хмельницького змальована на широкому історичному тлі, де живуть і мислять десятки історичних осіб, доля яких так чи інакше переплітається з долею гетьмана [3].

У монографії І. С. Стороженка «Богдан Хмельницький» на засадах історико-системного методу та теорії етногенезу вперше визначено, коли, де, і як її реформував Б. Хмельницький. Зокрема, висвітлені генезис і еволюція організаційної структури українського козацтва другої половини ХVI ст. та його першої Запорозької (Базавлуцької) Січі кінця ХVI – першої половини ХVІІ ст. з урахуванням впливу на цей процес умов Великого Степового Кордону України та правових актів Речі Посполитої. Відтворена організаційна структура Чортомлинської Запорозької Січі, відродженої Богданом Хмельницьким у 1652 р. за його проектом, замість знищеної польською армією у 1638 р. Базавлуцької Запорозької Січі. Запропоновані лицарська гіпотеза утворення Запорозької Січі наприкінці  ХVI ст., а також гіпотеза походження та еволюції етнічних структур українського козацтва кінця ХV – середини ХVIІ ст. в аспекті етногенезу [4].

У книзі Гната Хоткевича «Два гетьмани» висвітлюється дві постаті історичного минулого українського народу, два гетьмани, перший з яких – Богдан Хмельницький – стояв біля витоків ідеї української державності, а другий – Іван Мазепа – намагався втілити цю ідею в життя. Перо письменника – схвильоване, пристрасне, роздуми про трагічні сторінки української історії глибокі, об’єктивно логічні, а стиль викладу – легкий, іскристий, динамічний. Невеликі обсяги двох розповідей вміщують багатий архівний матеріал, що також привабить увагу читача [5].

Список літератури :

  1. Брехуненко В. Богдан Хмельницький / Віктор Брехуненко. – Київ, 2007. – 68 с. : іл. – (Великі українці).
  2. Голобуцький В. О. Богдан Хмельницький – великий син українського народу / В. О. Голобуцький. – Київ : Держполітвидав, 1954. – 97 с.
  3. Смолій В. А. Богдан Хмельницький : хроніка життя та діяльності / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – Київ : Либідь, 1993. – 264 c.
  4. Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця ХVI – середини XVII століть / І. С. Стороженко; відп. ред. В. А. Смолій. – Дніпродзержинськ : Вид. дім «Андрій», 2007. – Кн. 2 : Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі. – 418 с.
  5. Хоткевич Г. М. Два гетьмани / Гнат Хоткевич. – Київ : Дніпро, 1991. – 105 c. : іл.

В. Ф. Биковська, завідувачка сектору
читального залу історичного факультету