Рідна мово моя, ділова і пісенна…

  • -

Рідна мово моя, ділова і пісенна…

Рідна мова у кожного своя, можливо, навіть не одна, та у переважної кількості українців вона українська. Ми звикли називати її співочою та калиновою, але що ховається за цими словами? Часто штампи, поверховість та намагання приховати меншовартість. Та насправді для неї немає причин, бо українська, наша рідна мова – рівна серед рівних. Вона багата і різноманітна. Ділова, фахова, поетична, пісенна…та всіляка. Ми любимо її, користуємося нею, романтизуємо.

Пропонуємо вашій увазі до Міжнародного дня рідної мови статтю нашого сучасника Остапа Українця про мову, патріотизм та тверезе ставлення до них. А також запрошуємо до читального залу №1 переглянути матеріали про українські слово, мову, мовознавство та літературознавство. До ваших послуг фонди читального залу, репрезентовані виставкою «Рідна мово моя, ділова і пісенна»

Остап Українець
(письменник, перекладач, блогер)

“Українській живій мові як ми її знаємо не 3-4 тисячі років, а 3-4 століття. Тобто вона ровесниця англійської літературної мови – і це не дивно, бо більшість європейських мов так чи так сформувалися в ранньомодерну добу, між бароком і романтизмом. Українській передувала давньоукраїнська і різні книжні стандарти, тому реальна історія нашої мови – приблизно 1000 років. До того була гіпотетична праслов’янська, від якої походять абсолютно всі слов’янські мови.
Українська мова ніколи не займала жодного місця на конкурсі мов, бо такого конкурсу ніколи не було, але ще в ХІХ столітті українське повноголосся порівнювали з італійським, міркуючи про “придатність” мови для класичної музики. Не тому що це об’єктивно так, а тому що в часи колоніалізму культури взагалі було прийнято ділити на “прийнятні” для мистецтва і “неприйнятні”. Росія досі не пережила колоніальний етап, але це не означає, що ми й досі повинні виправдовувати свою мову перед нею.
В українській мові є лайка, зокрема непристойна, так само, як у всіх мовах, які її оточують. Ми в цьому сенсі не гірші і не кращі, а просто такі самі, як і всі. Від століть російської окупації нам дісталось багато паскудних практик, а в мові сформувався прошарок зросійщеної лексики, але лайка – не звідти. Не варто добровільно віддавати своє структурі, яка й так чимало в нас позабирала.
Сакральні значення окремих літер української абетки були поетичними вправами барокових авторів, а не кодованими знаннями про всесвіт, які передавалися крізь покоління. Українська абетка – фонетична, завжди такою була і виникла на перетині грецької та гебрейської абеток. Як і в усіх фонетичних систем, її генеалогія простежується до фінікійського письма, проте це не означає, що греки, гебреї чи фінікійці походять від українців. Або навпаки.
Українська мова – не найдавніша, не об’єктивно наймилозвучніша, не складається з таємних і сакральних знань і не потребує жодної з цих характеристик. Вона просто є, не краща і не гірша за всі навколишні, бо є люди, котрі нею говорять, котрим не байдуже, в якому мовному середовищі жити, в котрих нейронні зв’язки, врешті-решт, з дитинства формувалися саме для оперування структурами української мови.
І я переконаний, що до ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним – а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння…”

зі сторінки автора у мережі Фейсбук

Підготувала провідний бібліотекар читального залу №1
Лук’янчук І. М.