Скоропадський Павло Петрович – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України (1918 р.).
Походив із старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Народився Павло Скоропадський у 1873 році у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки провів у родинному маєтку в Тростянці, що на Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою.
Військова кар’єра П. Скоропадського складалася вдало – молодий гвардієць отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і російсько-японська війна на Далекому Сході. Під час війни П. Скоропадський вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого полку, а повернувся полковником і флігель-ад’ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої П. Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад армії. Однак, на вимогу уряду та командування, українізував свій корпус і домігся виведення його в тил на переформування. Так 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримувала наступ більшовицьких військ на Україну.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників – німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року П. Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили у підтримці Центральній Раді та її Раді Міністрів, тому переворот пройшов без пострілів та крові. Того самого дня в Софіївському соборі архієпископ Никодим благословив нову владу, а на Софіївському майдані було проведено молебень.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв’язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення “єдиної і неділимої” Росії, не визнала Гетьманську державу.
З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й донині, першим її президентом став В. Вернадський), засновані два державні українські університети – в Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека та інші навчальні й культурні заклади.
Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м’яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.
Після вступу військ Директорії до Києва Павло Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.
Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).
У 2023 році виповнюється 150 років від дня народження визначного українського державного і політичного діяча, воєначальника, останнього гетьмана України Павла Скоропадського. З цієї нагоди пропонуємо Вашій увазі бібліографічний огляд літератури, завдяки якій Ви більш детально познайомитесь з постаттю Павла Скоропадського.
Павло Скоропадський – останній гетьман України – у своїй книзі “Спомини” розповідає про маловідомі факти з історії громадянської війни в Україні, цікаві подробиці про діяльність Центральної Ради та австро-німецького командування, а також про той нелегкий шлях, справжнє “ходіння по муках”, що пройшла українська інтелігенція у ті буремні роки [1].
У новій книзі доктора історичних наук Павла Гай-Нижника “Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність” на основі широкого спектру документальних джерел та матеріалів, значна частина яких вперше вводиться до наукового обігу, автор висвітлює підготовку й перебіг перевороту П. Скоропадського 29 квітня 1918 р., змальовує життя при дворі й у палаці гетьмана, розкриває структуру та діяльність Головної Квартири ясновельможного пана гетьмана всієї України П. Скоропадського, зокрема гетьманського Власного Штабу й канцелярії, а також характеризує його довірених осіб та ад’ютантів за часів існування Української Держави у формі Гетьманату (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) [2].
В основу збірника “Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії” покладено матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії” (м. Київ, 19–20 травня 2008 p.), присвяченої 90-річчю утворення Української Держави та 135-річчю від дня народження П. Скоропадського [3].
У статті О. М. Любовець “Політична опора гетьманату П. Скоропадського” охарактеризовано політичні сили, які стали опорою Української Держави гетьмана П. Скоропадського. Аналізуються програмні засади й головні напрями діяльності урядових партій та об’єднань – Всеукраїнського союзу земельних власників, Протофісу, Партії народної свободи. Показано рівень партійних впливів на формування урядової політики та державного курсу. Виявлено спільні й відмінні позиції між гетьманом і політичними силами, які привели його до влади [4].
В альбомі “Гідний роду свого” зібрано матеріали, які експонувались на виставці, присвяченій 130-річчю від дня народження гетьмана Павла Скоропадського. Цінні історичні документи, фотографії, особисті речі Гетьмана та його родини, усе розмаїття експонатів демонструють величезний обсяг державотворчої роботи в період Гетьманату, конструктивної політичної діяльності Павла Скоропадського в еміграції [5].
Список літератури:
- СкоропадськийП. Спомини / передмова Г. В. Папакіна. Київ : Україна, 1992. 112 с.
- Гай-НижникП. П. Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність. Київ : Крок, 2019. 626 с.
- Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії : Всеукраїнська конференція 19–20 травня 2008 р. : зб. Київ : Вид-во імені Олени Теліги, 2008. 320 с.
- Любовець О. М. Політична опора гетьманату П. Скоропадського. Український історичний журнал. 2013. – № 3. С. 31–44.
- Гідний роду свого : до 130-річчя від дня народження гетьмана України Павла Скоропадського : альбом. Київ : Музей історії м. Києва, 2004. 63 с.
Вікторія Биковська, завідувачка сектору читального залу історичного факультету