Щорічно 27 березня світ відзначає творче свято, яке також вважають професійним святом театральних працівників – Міжнародний день театру. Подію започаткував Міжнародний інститут театру. А саме людина мистецтва – француз Жан Кокто (актор, письменник, режисер, художник) у 1961 році. Дата святкування обрана на честь першої театральної вистави у давньому Римі.
Міжнародний день театру окрім подяки театральним працівникам, має за мету вшанування театру як частини нашої культури.
Українське театральне мистецтво, яке існувало до 24 лютого 2022 року у доволі короткий термін провело зміни, що стосуються ціннісних засад, та невдовзі відродилося у новому актуальному світлі, – в умовах військового стану, в умовах війни тут і тепер.
Серед українських театрів є ті, які у буквальному сенсі були зруйновані.
Різко відбулась дерусифікація, яка вплинула на власні назви театрів, мову виконання і сенсові наповнення вистав.
В умовах повномасштабної війни відбувається не лише відродження українського актуального театрального мистецтва, але й народження нових театрів і проєктів, яскравим прикладом чого є театр, створений у Львові митцями із Харкова, – «Варта».
Пропонуємо вашій увазі бібліографічний огляд літератури:
Дослідження Р. Г. Коломійця «Традиції, канони і новації українського театру» [2] присвячене динаміці розвитку українського театру від початку ХІХ до початку ХХ століть. У книзі пропонується такий ракурс дослідження, коли театральні традиції розглядаються діалектично: вони стають надійною опорою для подальшого розвитку театру, але, трапляються, й обертаються закостенілими канонами, які гальмують театральний поступ. Із введенням до наукового обігу нової фактографії, у тому числі невідомих досі спогадів учасників і свідків історичних театральних подій, стало можливим переосмислити – доповнити, уточнити, а подекуди й спростувати – усталені уявлення про зміст і особливості української театральної історії.
«Курбас: Нові світи» [3] – це видання з нагоди виставки «Курбас: Нові світи», яка відбулася у Мистецькому арсеналі 17 жовтня – 2 грудня 2018 року. Книга відображає кураторський погляд на творчість Леся Курбаса – українського театрального режисера-авангардиста початку ХХ століття. Більша частина експозиційного матеріалу надана Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України.
Лесь Курбас – театральний режисер-новатор, який у 1920-х роках працював у Києві та Харкові і своїми експериментальними постановками змінив уявлення глядачів про те, що таке театр. Він створював на сцені нові світи, які дали можливість побачити багатошаровість сучасності, переосмислити минуле та уявити нове майбутнє.
До складу блискучої плеяди майстрів української сцени, які, за словами великого реформатора театру К. С. Станіславського, «ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва» ввійшов Микола Карпович Садовський. Доля Миколи Садовського тісно переплелася з долею видатних його вчителів і сподвижників Марка Кропивницького і Михайла Старицького, його високоталановитих рідних братів Тобілевичів – Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського – і сестри Марії Садовської, а також славетної Марії Заньковецької.
Автори збірника «Спогади про Миколу Садовського» [4] – відомі діячі української культури: С. Тобілевич, І. Мар’яненко. О. Дейч, Є. Кротевич, П. Коваленко та інші. Невимушені розповіді очевидців про корифея українського професіонального театру, про його режисерську й акторську майстерність і складають творчий портрет Миколи Садовського.
У віковій біографії першої сцени країни є три історичні етапи, які зазвичай називають іменами художніх лідерів цього уславленого колективу – Гната Юри, Сергія Данченка, Богдана Ступки.
Книга Веселовської Г. «Більше ніж театр. Національний академічний драматичний театр імені І. Франка. 2001-2012» [1] є першим узагальнюючим і комплексним виданням, присвяченим творчій діяльності Національного театру імені Івана Франка періоду керівництва ним видатним українським артистом Богданом Ступкою. Це час, коли підхопивши творчий прапор з рук Данченка, на чолі колективу став легендарний Богдан Ступка.
Десятки нових вистав у репертуарі, десятки нових авторських імен на
афіші, запрошення іменитих майстрів, численні гастрольні поїздки, відкриття нових естетичних горизонтів, відхід від стереотипних поглядів на вітчизняну класику, складні пошуки рівноваги всередині творчого колективу – усе це ввібрало життя франківців 2001-2012 років – часу, який сьогодні називають Часом Ступки.
У книзі відсутній хронологічний принцип подачі матеріалу: кожний з трьох розділів присвячено окремому тематично-проблемному напрямку діяльності театру.
Альбом «Сценографія. Пошуки власної естетики. 1920-2020» [5] з нагоди 100-річного ювілею Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка – є першим спеціальним виданням, присвяченим саме франківцям-художникам, і в цьому його унікальність.
Щоб окреслити певні мистецькі тенденції, притаманні різним періодам існування театру імені Івана Франка з 1920-х років до сьогодення, та осмислити пошук художньої форми як змісту часу, матеріал умовно розділено на чотири глави-епізоди. Кожна з них відкривається текстом кандидата мистецтвознавства Олени Ковальчук.
Представлені в альбомі твори демонструють майстерність художників, їхній смак, а також самобутність у контексті європейської культури.
Анатолій Солов’яненко… Кожен в Україні знає це ім’я, що асоціюється з високою виконавською культурою, образами улюблених опер, з прекрасним голосом. Який звучав на всіх континентах, у країнах Заходу і Сходу, Америки і в Австралії.
А книга Терещенко А. Г. «Анатолій Солов’яненко. Творчий шлях» [6] – це повість про життєвий і творчий шлях Анатолія Солов’яненка. Вона ґрунтується на великому документальному матеріалі: рецензіях, статтях, рукописних аудіо- і фото- матеріалах, що зберігаються в архівах його родини та автора, а також на документальних фільмах. Програмах радіо і телебачення, трансляційних записах з оперних театрів. Достовірності повісті надають записи бесід з Анатолієм Борисовичем, його виступи, інтерв’ю, листи, спогади друзів,колег, партнерів, а також численних шанувальників.
Література:
- Веселовська Г. І. Більше ніж театр. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. 2001-2012/ Г. І. Веселовська. – Київ : Антиквар,2019. –328 с. : іл.
- Коломієць Р. Г. Традиції, канони і новації українського театру : у 2 кн. / Р. Г. Коломієць. – Київ : Інтертехнологія, 2008 . – Кн. 1. Початок ХІХ– початок ХХ ст. – 136 с. : іл.
- Курбас: Нові світи / упоряд. А. Гайшенець, А. Погрібна, В. Ткач. – Київ : Мистецький арсенал, 2019. – 264 с. : іл.
- Спогади про Миколу Садовського : збірник / упоряд. Р. Я. Пилипчук. – Київ : Мистецтво. 1981. – 182 с.
- Сценографія. Пошуки власної естетики. 1920-2020 / упоряд. А. І. Александрович-Дочевський; текст О. В. Ковальчук. – Київ : Антиквар, 2019. – 304 с. : іл.
- Терещенко А. К. Анатолій Солов’яненко. Творчий шлях. / Алла Терещенко; упоряд. ілюстратив. матеріалу Світлани Солов’яненко. – Київ : Либідь, 2009. – 352 с. : іл.
Надія СКОРОПАД, бібліотекар читального залу мистецької літератури