Андрей Шептицький (1865–1944) – видатний український релігійний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, митрополит Галицький та архієпископ Львівський – предстоятель Української греко-католицької церкви, визначний український меценат та громадський діяч.
Повне ім’я Андрея Шептицького, одержане ним при хрещені за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя – Роман Марія Александер. Згодом за свою діяльність величався як Український Мойсей, Духовний будівничий, Лідер української нації, Великий митрополит. Андрей Шептицький – це чернече ім’я, під яким релігійний діяч увійшов в історію.
Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині – Яворівського району Львівської області).
Він походив зі стародавнього українського роду Шептицьких, який отримав австрійський графський титул, зазнав спольщення у XIX столітті, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Батько – граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати – графиня Софія. У сім’ї було семеро дітей. Роман – третя дитина.
Початкову освіту Роман Шептицький здобув удома. Потім він закінчив гімназію у Кракові. Вступив на службу в австро-угорську армію 1 жовтня 1883 року, але через слабке здоров’я через кілька місяців залишив її і став студентом юридичного факультету Вроцлавського університету. У 1888 році – отримав ступінь доктора права. Саме того ж року прийняв чернецтво з ім’ям Андрей, вступивши до ордену Святого Василія (базиліан).
11 серпня 1892 року він склав вічні обіти у Кристинопольському монастирі. 3 вересня 1892 р. єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвятив його на священника. У 1894 році, після навчання в єзуїтській семінарії у Кракові, Шептицький отримав ступінь доктора теології. 20 червня 1896 року – він став ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові. З 1898 по 1899 рр. – викладав богослов’я у Кристинопольському монастирі. А у 1899 році імператор Франц Йосип I призначив його єпископом Станіславським.
17 грудня 1900 року відбувся офіційний церковний акт посвячення Шептицького на найвищу посаду в церкві – митрополит Галицький, архієпископ Львівський та єпископ Кам’янець-Подільський. У 1906 році Митрополит організував перше паломництво галичан до Святої землі. Відомо, що у паломництві взяли участь 500 осіб.
Під час Першої світової війни, коли Львів був зайнятий російськими військами, Шептицький залишився у місті зі своїми парафіянами. 19 вересня 1914 року – був заарештований російською військовою владою за антиросійські проповіді, перебував у засланні у Києві, Новгороді, Курську, а потім – у почесному ув’язненні у Спасо-Євфимієвському монастирі в Суздалі. Згодом – звільнився після Лютневої революції і 29–31 травня 1917 року скликав Перший та установчий Собор Російської греко-католицької церкви (РГКЦ). Наприкінці 1917 р. – повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю. Після закінчення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини – підтримував ідею незалежної Західної України, за що він був заарештований польською владою.
Після Жовтневої революції у 1918 році Шептицький виступав з промовами щодо захисту права кожної нації на самовизначення. Відомо, що він не боявся політичних репресій та пророкував Україні успішне майбутнє. У березні 1939 р. Митрополит вітав проголошення незалежності Карпатської України. У 1941 р. – очолив Українську Національну Раду, а в 1944 р. – Всеукраїнську Національну Раду. Він ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції.
У вересні 1944 року Андрей Шептицький тяжко захворів, і передчуваючи свою смерть, скликав до себе монахів, яким заповів не здаватися перед більшовицькою владою.
Помер Владика 1 листопада 1944 року, після ускладнення від грипу. За три дні перед тим перестав будь з ким розмовляти, був похований у підземеллі собору святого Юра.
Митрополит Андрей Шептицький – одна з найвпливовіших, найколоритніших постатей історії західноукраїнських земель першої половини ХХ ст. Саме він сфокусував у собі всю велич і трагедію Української греко-католицької церкви. Андрей Шептицький займає в сучасній історії роль людини, що стала помостом між Західною і Східною Церквами, підтримувала відновлення Української державності та піклувалася про розвиток української культури, яка своєю півстолітньою працею сприяла відродженню самосвідомості українського народу цієї доби. Дослідженню життя Андрея Шептицького присвячено чимало праць, що стосуються його церковної, громадської та суспільно-політичної діяльності. Величезна кількість праць, присвячених півстолітній церковно-релігійній і національно-політичній діяльності митрополита А. Шептицького, дозволяє говорити про оформлення в українській суспільній думці та історіографії окремого шептицькознавчого напряму. Різні за характером і рівнем аналізу дослідження засвідчують науковий ступінь вивчення цієї проблеми. Зважаючи на чималу кількість такого роду історіографічних праць й оглядів, зупинимося на деяких з них.
У збірнику “Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії” публікуються документи, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові і висвітлюють діяльність митрополита Андрея (Шептицького) в Росії; особливо ті, які стосуються греко-католицького руху серед росіян. Переважна більшість документів збірника або взагалі не була досі опублікована, або публікувалася неповністю чи з неточностями. До першої книги збірника ввійшло 240 документів за період від 1899 до 1917 р. Здебільшого це листи російських греко-католиків до митрополита Андрея та його листи-відповіді. Помітну частину публікації складає кореспонденція галицького архиєрея з православними єрархами та старообрядцями. До збірника включено також кілька листів глави УГКЦ, що стосуються російських справ, до римських пап і посадовців Римської курії. Окремий розділ збірника складають “Додатки”, у яких вміщено офіційні програмні документи Католицької і Православної Церков тієї епохи, а також низка маловідомих і забутих журнальних публікацій, що становлять інтерес для передісторії греко-католицтва в Росії та розуміння історичного контексту подій [1].
У монографії Любомира Крупи “Вплив митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця XIX – першої половини ХХ століття” на основі цілісного хронологічного підходу аналізується внесок митрополита Андрея Шептицького у національне відродження України в контексті вітчизняної та світової історії. Монографія може зацікавити фахівців з історії України та історії Церкви, біографістів, викладачів і здобувачів вищої освіти, а також читачів-інтелектуалів [2].
Книга Мирослава Маринович “Митрополит Андрей Шептицький і принцип “позитивної суми”. містить ґрунтовний аналіз проповідницької спадщини Андрея Шептицького з точки зору її відповідності (чи невідповідності) методологічному принципу, що в нинішній час отримав назву “позитивної суми”, або “win-win”. Генезу цього способу думання Митрополит виводив із богослов’я, а приклади його застосування самим Митрополитом автор знаходить у посланнях Кир Андрея у сфері економічних стосунків, національних взаємин, державного будівництва, міжконфесійних та міжрелігійних відносин. Цю наукову розвідку автор доповнив своїм власним баченням того, яку роль принцип “позитивної суми” та формули Андрея Шептицького можуть відіграти в найближчому майбутньому України та світу [3].
У науковій роботі О. Ю. Шеремети “Етичні ідеї митрополита Андрея Шептицького у релігійно-філософському контексті кінця XIX – першої половини ХХ ст.” розкрито тематичний вклад і аналіз етичної системи А. Шептицького як пам’ятки розвитку філософії раннього неотомізму. З’ясовано релігійно-філософський контекст виникнення його етики. Реконструйовано вчення А. Шептицького про теологічну основу етики прописів. Досліджено ідеї Митрополита про природний закон. Проаналізовано особливості неотомічної критики А. Шептицьким кантівського вчення про совість. Реконструйовано його вчення про шляхи втілення норм природного закону в писаних законах. Здійснено аналіз цього вчення про божественний закон і його вимоги до особистості, людства та церкви. З’ясовано місце вчення А. Шептицького про співвідношення етики приписів та етики чеснот в етичних дискусіях сучасного неотомізму [4].
В історії Української греко-католицької церкви Митрополит Андрей був не просто визначною особистістю, він став її будівничим. Його архипастирська діяльність протягом перших 44 років ХХ ст. заклала фундаментальні засади, котрими до сьогодні керується українська греко-католицька спільнота – духовенство, монашество та миряни. Обстоюючи право вірян мати власних священників та церковну ієрархію в державах, де вони оселилися, українська ієрархія за кордоном вже упродовж століття займається духовною опікою і допомагає українцям зберігати власну культуру, мову і національну ідентичність.
Список літератури:
- Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії / упоряд.: Юрій Аввакумов, Оксана Гайова. Львів : Вид-во Українського католицького університету, 2004. Книга 1 : Документи і матеріали, 1899–1917. 924 с.
- КрупаЛ. Л. Вплив митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця XIX – першої половини ХХ століття : монографія. Тернопіль : Підручники і посібники, 2024. – 238 с.
- МариновичМ. Митрополит Андрей Шептицький і принцип “позитивної суми”. Львів : Вид-во Старого Львова, 2019. 248 с.
- ШереметаО. Ю. Етичні ідеї митрополита Андрея Шептицького у релігійно-філософському контексті кінця XIX – першої половини ХХ ст. : автореф. дис. канд. філос. наук ; Ін-т філософ. ім. Г. С. Сковороди НАН України. Київ, 2010. 20 с.
Вікторія Биковська, завідувачка сектору читального залу історичного факультету