Писемність, мова – то є душа кожної нації, її найцінніший скарб. У мові – наша давня й нова культура, ознака нашого національного визнання. Щороку разом з усіма іншими слов’янськими народами 24 травня українці відзначають День слов’янської писемності й культури.
Юсип-Якимович Ю. В. Старослов’янська мова. Модульний курс : навч. посіб. / Ю. В. Юсип-Якимович, О. В. Шимко. – Київ : Знання, 2009. – 279 с.
Свято запроваджено Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи.
Кирило (827–869) і його брат Мефодій (815–885) родом з Македонії,за походженням болгари. Кирило здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем , викладав філософію і перебував на дипломатичній службі. Мефодій був спочатку військовим, пізніше став ігуменом одного з монастирів у Малій Азії.
Брати займалися просвітницькою діяльністю : перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, відкривали при церквах школи, готували учнів. Вони переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє, уклавши для цього слов’янський алфавіт, який отримав назву «кирилиця» за ім’ям молодшого брата Кирила. В основу слов’янської абетки було покладено грецьку, але її довелося значно змінити, щоб передати багато звуків, котрі були у вжитку і стародавніх слов’ян.
«Кирилиця (особливо в її первинному варіанті) – це по суті є грецька абетка лише доповнена низкою нових знаків».
М. Брайчевський
У своїй праці «Походження слов’янської писемності» відомий археолог, філософ, історик М. Брайчевський наголошує на тому, що брати-ченці не були творцями слов’янської писемності, не принесли її з теренів Македонії, а просто впорядкували абетку, котра існувала задовго до них.
Брайчевський М. Походження слов’янської писемності / М. Брайчевський. – Видання 3 -тє. – Київ : Вид. дім “КМ Академія”, 2007. – 154 с.
Кирилиця витіснила стару писемність. Християнство справило значний вплив на розвиток освіти, осередком якої стали монастирі та церкви. Виникають літописи у Чернігові, Переяславі, Володимирі, створюються Київський літопис, Галицько-Волинський. Одним з таких літописів є і «Повість минулих літ».
Повість врем’яних літ. – Харків : Фоліо, 2005. – 317 с.
Цей твір належить до оригінальної літератури і є одною з найдавніших пам’яток українського письменства. Це літописне зведення, складене в Києві на початкуXII століття.
У творі розповідається про події, які трапилися до XII століття. Авторство традиційно приписують ченцеві Нестору Літописцю. Він висвітлює історію східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідає про виникнення слов’янської писемності та несе ідею проголошення слов’янського роду як рівноправного серед інших народів.
Крім літописів, створюються й інші літературні твори, більшість з яких було втрачено з плином часу. До нас дійшли одиниці. Особливе місце посідає літературна пам’ятка невідомого автора –«Слово о полку Ігоревім», написана наприкінці XII століття.
Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Давньої Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Слово про Ігорів похід = Слово о пълку Игорєвъ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова : поема / [пер. з старорос. М.Т. Рильський ; упоряд. М.Г. Рильський]. – Київ : Артикул. нет, 2015. – 183 с.
“Слово…” написане тогочасною літературною мовою, подібною до мови літописів, але з винятковою особливістю: присутнє відчуття впливу народної української поетики. Бо в творі є слова, притаманні лише українській мові, та архаїзми, збереженні в українських говірках.
Так, українська мова увібрала в себе значну частину праслов’янської мовної спадщини, яка в інших слов’янських мовах відображена меншою мірою або й зовсім зникла. У протоукраїнських діалектах протягом VІ–ІХ ст. виникло в різний час чимало інших специфічно українських діалектних особливостей, деякі з них – під впливом інших мов. Цей процес тривав і в епоху Давньої Русі, і в наступний період – від ХІV ст. і далі , про що можна детальніше дізнатися з навчального посібника «Письмо і шрифт»
Різник М. Г. Письмо і шрифт / М. Г. Різник ; За ред. В. І. Касіяна. – Київ : Вища школа, 1978. – 151 с.
Передумови виникнення літератури в нашій країні сформувалися у середині ІХ століття. Саме тоді почали активно розвиватись листування та ділова документація. За підрахунками вчених, вже у XI-XIII століттях в обігу по всій території Русі перебувало більше 100 тисяч книг декількох сотень найменувань.
Прийдешні покоління завдячують Кирилу та Мефодію тим, що вони підняли культуру та освіту на високий щабель, заклавши тим самим основи слов’янської писемності, фундамент усіх слов’янських літератур, зокрема, української.
Проте, до появи української літератури, як такої, мав пройти час. І вже у XVII столітті з’являється «Граматыка словенская. Зложена и написана трудомъ и прилежанїє(м) Іωанна Ужевича словянина». Манускрипт датований 1645 р. і написанийі латинською мовою. У нас він опублікований фотомеханічним способом із перекладом українською мовою паризького варіанта книги І. Ужевича, здійсненим Є. М. Кудрицьким
Своєрідність «Граматыки» І. Ужевича полягає не тільки в тому, що вона створена міжнародною мовою Європи старої доби, але й у тім, що заголовок її обіцяє читачеві опис «словенської» — церковнослов’янської мови, однак насправді автор викладає в книзі головним чином систему української мови XVII ст.
Ужевич І. Граматика слов’янська / І. Ужевич ; підгот. до друку : І.К. Білодід, Є.М. Кудрицький ; АН УРСР, І-т мовознав. ім. О.О. Потебні. – Київ : Наукова думка, 1970. – 112 с.
Україна – територіальна спадкоємниця Київської Русі. Українська мова володіє багатою традицією первозданного кириличного письма, яке залишилося в пам’ятках культових канонічних творів православ’я. Та з часом і розвитком суспільства твори перестають бути лише описовими чи релігійними і у ХVIII ст. на світ народжується перлина: «Енеїда» Івана Котляревського.
Котляревський І. Енеїда. Наталка-Полтавка. Москаль-чарівник / І. Котляревський ; Передмова Р.П. Іванченко. – перевид. перероб., допов. – Київ : Дніпро, 2015. – 248 с
Котляревський по праву вважається зачинателем нової української літературної мови. За відсутності українських шкіл, українських словників, притомних мовних норм, він написав шедевр світової літератури – «Енеїду» – безписемною на той час українською мовою. Письменник вперше відкинув віджилі традиції старокнижної мови, використав кращі зразки усної народної творчості, народні думи, пісні, фразеологію і відтворив багатство рідної мови. «Енеїду» називають енциклопедією українського слова. За підрахунками дослідників, у творі майже 7 000 слів. І ці слова українські.
«Котляревський міцно поєднав українську мову з українською літературою – після нього справді нашою літературною мовою остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. І від Котляревського вона стала творчо розвиватися вже зовсім свідомо. За прикладом Котляревського пішло багато його наслідувачів, на яких він сильно впливав аж до часу Шевченка»
Іван Огієнко
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. В. Жайворонок ; НАН України. Ін-т мовознавства. – Київ : Довіра, 2006. – 703 с.
Нинішній час вимагає від нас не лише зберігання минулого, але й активного розвитку сучасної культури. Наш обов’язок – плекати і розвивати нашу мову, берегти історичну спадщину та сприяти розмаїттю культурного життя, опираючись на міцний фундамент, збудований слов’янськими предками. В цьому нам допоможуть словник-довідник «Знаки української етнокультури» та праця Л. Терлецького «Етногенез українського народу»
Словник включає розміщену в абетковому порядку українську лексику, яка в народній мові має різноманітний етнокультурний підтекст. Вона витлумачується, коментується та ілюструється фольклорними контекстами з класичної художньої та літописної літератури.
Терлецький Л. Етногенез українського народу / Любомир Терлецький. – Львів : Інтелект-бізнес, 2007. – 616 с.
У монографії, на підставі критичного осмислення вітчизняної та зарубіжної історіографії, археологічних, етнологічних, лінгвістичних та антропологічних матеріалів Любомир Терлецький простежив витоки, умови та час етногенезу українського народу, з’ясував роль та вплив геосфери на основну господарську діяльність племен, які заселяли територію сучасної України, на їх матеріальну і духовну культуру, на формування етнічно-народної свідомості та становлення державності, завершуючи Руссю; простежив та співставив з Україною аналогічні процеси на території сучасних Росії та Білорусі і, таким чином, розставив крапки над ”і” стосовно теорій про ”єдиную древнерусскую народность” та ”єдиную древнерусскую государственность”, якими й нині послуговуються певні політичні кола для обгрунтування ”единой и неделимой России”, тобто заперечення українського народу, як окремої етнічно-національної спільноти.
Сьогодні, у ХХІ столітті, в повсякденному спілкуванні дуже важливо зберегти чистоту і культуру мови, вдосконалювати вже набуте. Адже любов до власної історії, примноження культурної спадщини свого народу є основами морального та духовного розвитку суспільства.
У збірнику статей доктора філологічних наук, професора, академіка Національної академії наук України Миколи Жулинського представлено роздуми автора над національно-культурними міфами та реаліями українського суспільства, перспективою його національного самовизначення, розкрито ідейно-естетичні пошуки української літератури.
Жулинський М. Г. Нація. Культура. Література : нац.-культ. міфи та ідейно-естет. пошуки укр. літ-ри / Микола Жулинський. – Київ : Наукова думка, 2010. – 560 с.
Аналізуючи традиції національного і європейського культурного розвитку, українського літературного простору, М. Жулинський приділяє основну увагу творчості та літературним портретам Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Франка, Л. Українки, М. Бажана, І. Багряного, В. Барки, І. Драча, Є. Гуцала, В. Стуса й ін. Завдяки цьому ми бачимо і розуміємо нерозривність розвитку мовного, духовного, національного на теренах України – вільної та нескореної.
Утверджуймо імідж високоосвіченої української нації та плекаймо неоціненні скарби – нашу мову та культуру. З Днем слов’янської писемності та культури!
Ірина Лук’янчук, провідний бібліотекар читального залу №1.