У скарбницю світової культури, яка створюється трудовим людом протягом багатьох тисячоліть, міцно увійшли народні казки як один із найзначніших пам’ятників мистецтва слова. Виникнення жанру заховано у сивій давнині. Звідти ж до нас дійшли слова, котрих ми або не знаємо, або вважаємо застарілими, бо словники радянської епохи маркують їх як рідковживані або діалектні. Так, багато з них дійсно вживаються лише на певній території, та це не робить їх менш цінними. Наша мова збагачується , коли ми виносимо такі слова в публічний простір, бо всі ми українці, від Верховини до східних кордонів.
Кожен знає, що означає «файно посидіти з горнятком кави», але не кожен скаже, що таке «ниськи нам найперше потрібні канон та вірний цімбор». І лише читаючи дітям справжні, а не вихолощені радянською цензурою народні казки, зібрані в далеких селах з ручкою та блокнотом, як робили це в 60-х роках 20 століття Олена Мейсарош та Володимир Фединишинець, ми припадатимемо до того бездонного джерела народної мудрості, що несуть в собі багаті говірками та діалектами казки.
Іван Хланта, доктор мистецтвознавства, кандидат філологічних науках, що добре знається на казках, зазначив, що «відколи живе народ, від того часу існує і казка». Так вважали й упорядники цієї збірки, так думає їх син Михайло Фединишинець, зусиллями котрого вона побачила світ.
Ми знаємо таких відомих збирачів фольклору, як Петро Лінтура чи Михайло Фінцицький, бо їм вдалося опублікувати частину зібраного ще за радянських часів. А от записане Оленою та Володимиром не було кому «проштовхнути» у видавництва, і воно чекало свого часу.
І він настав : у 2011 році світ побачила книга «У 77 державі» – збірка верховинських казок, написана прекрасною мовою жителів Закарпаття.
У 77 державі : казки верховинців / записані Оленою Мейсарош і Володимиром Фединишинцем. – Ужгород : Вид-во Олександра Гаркуші, 2011. – 104 с
«Є на світі дивовижний край, де гори на своїх плечах тримають небо. Ріки у цьому краї бурхливі та швидкі, з-під землі б’ють мінеральні, цілющі і срібні джерела, а легкокрилий, пахучий вітер плутається у вершинах високих смерек. У лісі запросто можна потиснути лапу ведмедю й довідатися в лисиці останні новини. Яскраві привітні зорі діамантами сяють вночі над головою. У чарівному краї, де горяни здавна випасали овець на полонинах, річками сплавляли дерева з гір у долину, виготовляли килими і гуні, вишивали сорочки, вирізали дерев’яні іграшки малюкам, де дівчата чарівні, як царівни, а хлопці сміливі, як опришки, і міцні, як дуби, — ось там і розкинулася 77 держава. Айно, тут сімку вважають щасливим числом. Тут сім днів у тижні. Тут сім кольорів у веселки. Тут семеро одного не ждуть. Тут перед тим, як щось відрізати, сім разів міряють. Тут знають, що таке працювати до сьомого поту. Тут звикли шукати щастя за сімома морями. 77 державу називають іще Закарпаттям, Зоряним Краєм, Срібною Землею.»
(з передмови М. Фединишинця)
Збірник закарпатських народних казок «У 77 державі» має гарну передмову Михайла Фединишинця, 32 унікальних казки, словничок частовживаних в книзі слів та післямову Вікторії Фолтін.
Справа в тому, що збірка ілюстрована роботами відомого закарпатця Федора Манайла, там є навіть його портрет, вирізаний на гарбузі – також давній втрачений вид мистецтва, а пані Вікторія – завідувачка меморіального музею художника. Тож ця книга – подвійний скарб, який дає насолоду і нашим вухам, і очам.
Кожна історична епоха збагачувала казковий епос новими сюжетами, мотивами, темами та образами, ідеями. І в наш час казки живуть повнокровним життям, несучи в собі філософські, соціальні, моральні та етичні погляди народу.
Ви можете ознайомитися з казками зі збірки у читальному залі №1, на 4 поверсі університету. Запрошуємо до скарбниці народного слова!
Ірина ЛУК’ЯНЧУК, провідний бібліотекар читального залу №1