Олександр Опанасович Потебня – український мовознавець-філософ, етнограф, фольклорист, теоретик літератури, дослідник поетики, психології творчості, громадський діяч, засновник Харківської лінгвістичної школи, основоположник психологічного методу в літературознавстві.
Олександр Потебня народився на хуторі Манів, поблизу с. Гаврилівка (тепер – с. Гришине Сумської області). Походив із уславленого українського дворянського роду військових, кінних січовиків із Полтавщини. Предок – Юхим Федорович Потебня, отаман Глинської сотні Лубенського полку. Дід, Юхим Іванович, військовий відставник, мав трьох синів: Івана, Опанаса, Харитона. Батько, Опанас Потебня, штабс-капітан, мати Марія, донька поміщика Івана Маркова.
Хлопчикові ще не було двох років як батьки продали хутір Манів і переїхали до Ромен. Олександр навчався в семирічній Радомській класичній гімназії, яку закінчив у 1851 р. зі срібною медаллю. Вступив на юридичний факультет Харківського університету. Юнак вважав, що присвятить своє життя юриспруденції, проте, під впливом Петра Лавровського занурився в український фольклор і за рік перейшов на історико-філологічний факультет. Там він знову почув мову свого дитинства, зокрема на лекціях відомого українського поета та професора, автора збірника «Південноруських народних пісень» Амвросія Метлинського. Їхні погляди щодо потреби самостійного розвитку української мови цілком збігалися.
Після закінчення університету із захистом дисертації «Перші роки війни Хмельницького» з 1856 р. викладав російську мову в гімназії, продовжував займатися мовознавством, філософією й етнологією. У 1861 р. захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» і став ад’юнктом Харківського університету, згодом – доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико-філологічного факультету. Петро Лавровський зумів виклопотати для Потебні солідну стипендію та дворічне закордонне наукове відрядження (1862–1863). Молодий науковець перебував у Німеччині, Чехії, Австрії. Був учнем Альберта Вебера, німецького сходознавця, вивчав санскрит. Але, коли дізнався, що всі троє його братів брали участь у польському повстанні та загинули, самовільно перервав відрядження.
З 1875 р. О. Потебня – професор кафедри російської мови та словесності Харківського університету. Вчений був одним із засновників Харківського історико-філологічного товариства й очолював його в 1877–1890 рр. Член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1875). Науковець щороку разом зі студентами здійснював етнографічні експедиції, де записував фольклор, укладав орфоепічний словник.
Вклад Потебні у загальну та слов’янську лінгвістику – внесок світового масштабу. Наукова діяльність Олександра Опанасовича поширювалася на східнослов’янську філологію, словесність, філософію, мовознавство й етнографію. Як науковець О. Потебня випередив сучасне йому мовознавство. Він заглибився у суть і еволюцію мови так глибоко, як до нього не заглиблювався жоден учений.
О. Потебня розглядав мову, насамперед, як засіб упорядкування людиною вражень від довкілля, як інструмент пізнання світу. Слово несе не тільки значення предмета, а і попередній досвід особи та нації. Його зміст фіксується у символах фольклору і постійно відновлюється літературою.
Також Потебня розглядав мову як механізм, що породжує думку, і відокремлював його від мовлення. Мову він розуміє як сукупність засобів, за допомогою яких конструюються та розуміються тексти. Вчений бачив мову нерозривно пов’язаною з культурою народу. Оскільки творцем мови є народ, то вона уявлялася вченому витвором «народного духу», але водночас і тим, що зумовлює специфіку світосприймання та світогляду кожного народу.
Вченому належать праці із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови й мислення тощо.
У праці «Думка та мова» [1] (1862) вчений висвітлив взаємозв’язки мови й мислення, розвинув ідею про мову як породження й вияв «народного духу». Показав, що думка виявляє себе через мову, а кожний акт мовлення є творчим актом. Мова виступає єдино властивим для кожного народу способом сприймати й осмислювати світ. Людина розвивається завдяки впливові мови на її свідомість. Без мови думки не існує. Слово – засаднича передумова для перетворення нижчих форм думки (сприйняття, уявлення, образу) на поняття. О. О. Потебня прирівнював слово до художнього твору, виділяючи в ньому зовнішню форму (звучання), зміст (значення) і внутрішню форму (образ). Внутрішня форма відбиває своєрідне сприйняття реалії, що її позначає слово, і втілює лексичну самобутність мови.
Особливе місце посідає фундаментальна праця у чотирьох томах «Із записок з російської граматики» [2] (перші два томи видані в 1874 і 1888 рр., останні – посмертно, 1889 і 1941 рр.).
У статті «Розбір праці П. Житецького «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876) [3] першим систематизував ознаки української мови, що відрізняють її від інших слов’янських. До кола зацікавлень ученого входили також проблеми наголосу й етимології східнослов’янської лексики.
Протестуючи проти національного гноблення, обґрунтовував право кожного народу розвивати свою культуру рідною мовою, бо «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки». Олександер Потебня протягом усього свого свідомого життя жваво цікавився питаннями зв`язку мови й національності і питанням денаціоналізації взагалі, а на Україні зокрема. Діти мають здобувати освіту рідною, а не чужою мовою. В статті «Мова. Національність. Денаціоналізація» денаціоналізацію О. О. Потебня прирівнював до духовного розтління [4].
За умовами того часу свої наукові праці О. О. Потебня мусив публікувати російською. Проте, бажаючи довести, що всі мови мають невичерпні виражальні можливості, першим переклав українською мовою славетну поему Гомера «Одіссея».
Не всі сучасники змогли осягти ідеї О. О. Потебні за його життя. Повною мірою глибина цих ідея розкрилася лише у ХХ ст. Завдяки видатному вченому українська філологія завоювала авторитет у слов’янському світі, вийшла на загальноєвропейський рівень.
Список літератури:
- ПотебняА. А. Мысль и языкъ. Харьковъ : Типография Адольфа Дарре, 1862. 234 с.
- Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. Москва : Просвещение, 1968. Т.3 : Об изменении значения и заменах существовательного. 550 с.
- Потебня А. А. Разбор сочинения П.Житецкого «Очерк звуковой истории малорусского наречия». Київ, 1876. 75 с.
- Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація = Language. Denationalization / упоряд. і вступ. ст. Ю.Шевельова; Укр. Вільна Акад. Наук у США. Нью-Йорк, 1992. 155 с. : іл.
Вікторія БИКОВСЬКА, завідувачка сектору читального залу історичного факультету