Минуло вже 840 років відтоді, як з-під пера невідомого автора з’явилося одне з найвеличніших творінь давньоруської літератури — “Слово о полку Ігоревім”. Цей шедевр зберіг дух і силу свого часу, став справжнім духовним скарбом для наступних поколінь українців.
“Слово” — не просто опис невдалої військової кампанії князя Ігоря проти половців у 1185 році. Це глибокий і поетичний літопис епохи, сповнений болю за розділену Русь, тривоги за її майбутнє та заклику до єдності. Саме тут і ховаються ризики. Ушановуючи “Слово о полку Ігоревім”, ми вкотре звертаємося до своїх коренів, до джерела, з якого проростає наша національна свідомість. Проте «східні сусіди» не втрачають нагоди зманіпулювати тезами про єдність, «спільну колиску» і привласнити собі пам’ятку.
З цієї нагоди хочеться процитувати статтю Олекси Мишанича «Довкола Слова»:
«2000 року відзначено 200-ліття з публікації видатної пам’ятки давнього українського (староруського) письменства – “Слова о полку Ігоревім”. На останню чверть XX ст. припало ще кілька ювілеїв цього твору – 800-річчя написання (1987 – 1988), 800-річчя Ігоревого походу (1985), 175-річчя першопублікації (1975). За цей час з’явилося чимало нової літератури про “Слово”, що зафіксована у двох бібліографічних покажчиках: “Слово о полку Ігореве”: Библиографический указатель. 1968-1987 годы. Л., Наука, 1991, 205 с. (1395 назв російською мовою, 178 – українською і 99 – білоруською) і “Бібліографічний покажчик праць, виданих в Україні в 1970-1990-х роках про “Слово о полку Ігоревім”. Харків, 1999, 44 с. (576 назв). Російська Академія наук видала фундаментальну працю “Энциклопедия “Слова о полку Игореве” (Тт. 1-5, Санкт-Петербург, 1995), частково охоплює й український матеріал. Така кількість наукової і науково-популярної літератури про і „Слово” засвідчує, що інтерес до нього не згасає. У рішенні ЮНЕСКО про святкування 800-річчя “Слова” було сказано, що воно поряд з найвидатнішими творами давніх літератур впливає на всезагальний літературний процес, закладені в ньому ідеї миру і гуманізму відіграють велику роль у формуванні світової духовної культури.»
І дійсно, якщо глянути на бібліографію тематичних праць, то вона рясніє російськими та білоруськими прізвищами, котрі старанно «охоплюють український матеріал», а інтерес не те що не згасає, він яскраво спалахує через необхідність доводити росіянам свою спорідненість та «братськість» з українцями.
Проте, за часів Незалежності українці також не забули про свою спадщину, на що і вказує нам О. Мишанич:
«До 200-річчя першодруку “Слова” в Україні з’явилися нові переклади і переспіви героїчної поеми – М. Гетьманця (Суми, 1998), М. Ткача (Київ, 1998), Н. Попеля (Одеса, 1999), П.Салевича (Львів, 1999), К. Нейпавера (Ужгород, 2000). Наукове визнання здобули праці Ірини Калинець – “Студії над “Словом о полку Ігоревім” (Львів, 1999), В. Звагельського – “Про шлях Ігоря Сіверського” (Суми, 1999). Проведено дві всеукраїнські наукові конференції: “Слово о полку Ігоревім” та його епоха” (Київ – Суми – Путивль, травень, 2000 р.) і “Слово о полку Ігоревім”: на шляху до третього тисячоліття” (Львів, грудень 2000 р.) Видано першу книгу неперіодичного наукового збірника “Словознавство” (Київ – Суми, 2000). Побачив світ змістовний краєзнавчий збірник “Слово о полку Ігоревім ” і Луганщина” (Луганськ, 2000). Вершиною наукових здобутків українських дослідників “Слова” 2000 року стало комплексне видання Бориса Яценка “Слово о полку Ігоревім’ та його доба” (К., 2000), що містить кілька розвідок ученого (“Історична основа “Слова о полку Ігоревім”, “З історії відкриття “Слова о полку Ігоревім”, “Про Щукінський список “Слова о полку Ігоревім”, “Про особливості читання і перекладу “Слова о полку Ігоревім ” та ін.), оригінальний текст “Слова”, ритмічний переклад, розлогі коментарі. Б.Яценко також переклав “Слово” англійською мовою. Автор послідовно обстоює та обґрунтовує думку, що “Слово” – пам’ятка питомо української літератури.
Українська наука про “Слово” поповнилася нині серйозними науковими дослідженнями, перекладами й переспівами, які належать перу авторів з діаспори, донедавна заборонених в Україні. Серед них – студії, переклади й переспіви Я. Гординського, Б. Кравцева, митрополита Іларіона (І. Огієнка), М. Кравчука, В. Васьківа та ін. Введено знову в науковий обіг дослідження про “Слово” М. Грушевського, галицьких авторів кінця XIX – початку XX ст. Останні десятиліття XX ст. збагатили українську науку про “Слово” фундаментальними дослідженнями Л. Махновця (“Про автора “Слова о полку Ігоревім”. К., 1989), цікавими працями й спостереженнями М.Гетьманця, В. Німчука, В. Франчук, С. Пінчука, С. Пушика, С. Федаки, М.Ткача, В. Звагельського, Ірини Калинець та ін.»
Отже маємо зазначити, що наша давня література хоч і тягне за собою важкий «хвіст» імперських тез про «колиску трьох братніх народів», але вже намагається вивільнитися з тієї старої шкіри, скинути її. Звісно, такий процес не може відбуватися легко, тому нам ще належить пережити багато псевдотеорій та «відкриттів» стосовно «Слова», його походження, автентичності та авторства. За останні десятиліття про мовні питання «Слова» писали П. О. Селігей і О. І. Чередніченко; про проблеми авторства – Г. П. Півторак, а В. Г. Скляренко публікував свої «Темні місця в «Слові о полку Ігоревім» в журналі «Мовознавство» з 2008 по 2012 роки. Процес іде, він різнобічний і, кажучи словами все того ж Олекси Мишанича, «можна сказати, що наука про “Слово” утвердилася нині в Україні як самостійна дисципліна, яка, відкидаючи попередні ідеологічні нашарування, всебічно вивчає твір як дорогоцінну спадщину давньої української духовної культури.»