Коли б можна було глянути з висоти пташиного лету на древню Галицько-Волинську державу, то ми побачили б переважно родючу рівнину, напоєну багатьма великими і малими річками, серед яких виділяються Дністер, Західний Буг, Південний Буг, Збруч, Случ, Сетер. Із Заходу вона межувала з Польщею і Литвою по річках Вепр і Вислок, на Сході – з Київською землею по Горині й Сетеру, на Півночі Галицько-Волинська земля обмежувалась Західним Бугом, на півдні – Дністром. Кордоном між Галицькою землею та Угорщиною були Карпати.
Обидві землі, Волинська і Галицька, складалися протягом двох-трьох століть і остаточно оформилися, як порівняти з Київською і Чернігівською, досить пізно: протягом ХІІ ст. Зумовили це об’єктивні й історично вагомі причини. В часи існування централізованої монархії на Русі (кінець Х – початок ХІІ ст.) обидві землі перебували на периферії політичного та економічного життя держави. Волинь, наприклад, була доменом (особистим володінням) київських великих князів. Становище змінилося, коли влада Києва на Русі стала меншою, а на місцях піднеслося боярство – велика земельна аристократія, що воліла сама порядкувати у своїх князівствах і землях. Особливо яскраво це виявилось у Галицькому князівстві в ХІІ ст.
Багато років не вщухають суперечки серед істориків і археологів щодо історії Галицько-Волинської держави. Пропонуємо Вашій увазі огляд літератури, який допоможе з’ясувати обставини, умови та час формування Галицької та Волинської земель.
Багато зусиль у розв’язанні цих проблем доклав М. С. Грушевський. Михайло Грушевський написав багатотомну працю “Історія України-Руси” і в третьому томі цієї фундаментальної праці, висвітлив історію Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів [1].
Продовжив справу Михайла Грушевського його учень Іван Крип’якевич.
“Після занепаду Києва Галицько-Волинська держава продовжила на ціле сторіччя існування державної організації і стала головним політичним центром для всієї України”, – так підсумував Іван Крип’якевич значення того періоду, історія якого займає центральне місце в його книзі “Галицько-Волинське князівство”.
Зміст книжки ширший, ніж її назва. Автор починає розповідь з докладного опису території князівства та його складових частин: Володимирської, Луцької, Дорогобузько-Пересопницької, Берестейської, Холмської, Перемишльської, Теребовельської, Галицької та інших земель. Після короткої характеристики господарського розвитку краю і суспільних відносин викладає факти політичної історії, починаючи з появи писемних джерел – приблизно з початку VІІ ст., коли на історичну сцену виходить племінне об’єднання надбужанських дулібів. Далі розповідається про входження земель над Бугом, Сяном і Дністром до Київської держави, про політичну історію Галицької землі під владою династії Ростиславичів наприкінці ХІ і у ХІІ ст. і про виділення в середині ХІІ ст. Волині в окреме удільне князівство.
Лише після докладного висвітлення історичних передумов виникнення Галицько-Волинського князівства, дослідник переходить до політичної історії. Він розповідає про об’єднання Галичини й Волині під владою князя Романа Мстиславича – першого в Східній Європі володаря, якого літописець назвав самодержцем. Природно, що особлива увага приділяється синові Романа, Данилові Галицькому, його заслугам у боротьбі за збереження держави. Монархи Європи визнавали Данила королем, – виявом цього стало надіслання йому корони папою Інокентієм ІV. Читач знайде в книзі і відомості про боротьбу Данилового сина Романа за престол герцогства Австрії, і про володарювання іншого сина – Шварна у Литві. Вичерпно висвітлено події останньої чверті ХІІІ ст., зокрема внутрішню і зовнішню політику перемишльсько-львівського князя Льва Даниловича, Мстислава Даниловича луцького, Володимира Васильковича володимирського. Розкрито значення діяльності Юрія І (Юрія Львовича), який підкреслив свою могутність тим, що, як і його дід, прийняв королівський титул і, окрім того, добився створення для своїх володінь окремої митрополії – Галицької. В наступних розділах наведено основні факти з часу правління Андрія і Льва ІІ (за словами польського короля, обидва ці князі були йому “непереборним щитом від жорстокого народу татар”), розповідається про трагічну долю останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ. Завершують книжку стислі, але насичені фактами нариси про політичний лад Галицько-Волинської держави, систему адміністрації, сусідство й фінансове господарство, врешті про військо і про культурне життя [2].
Книга стала завершенням багаторічних студій І. Крип’якевичем історії Галицько-Волинського князівства. До цієї теми історик звернувся насамперед тому, що вважав її дуже актуальною в час, коли на чергу дня постало питання про відновлення політичної самостійності українського народу.
Чимало уваги приділяє дослідженням історії Галицько-Волинської держави М. Ф. Котляр. Микола Федорович написав вагому роботу “Галицько-Волинська Русь”, яка увійшла до 5 тому “Україна крізь віки”. Ця книга написана на підставі широкого кола різноманітних давньоруських та іноземних писемних джерел, серед яких головне місце посідають літописи. Південноруські літописні зводи: “Повість временних літ”, Київський ХІІ ст. і Галицько-Волинський ХІІІ ст. – є тією основою, на якій істориками вибудовується історія Галицько-Волинської Русі Х – ХІІІ ст. Залучались також паралельні свідчення північноруських літописів: низки Новгородських, Суздальського, Никонівського, Московського та ін. [3]
В книзі “Галицька Русь у другій половині ХІV – першій чверті ХV ст.” М. Ф. Котляр розширює хронологічні межі свого дослідження. У монографії на підставі нумізматичного матеріалу та великого фонду писемних джерел висвітлено певні сторони економіки Галицької Русі другої половини ХІV – першій чверті ХV ст. Особливу увагу приділено внутрішній і зовнішній торгівлі галицьких міст, насамперед Львова [4].
Досить багато уваги приділяє дослідженням історії Волині сучасний історик О. Б. Головко. У монографії “Корона Данила Галицького: Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя” показана історія виникнення перших державних об’єднань на Волині, Прикарпатті, входження та перебування населення цих регіонів у складі держави-імперії Русь, поступового формування незалежних земель-князівств у Південно-Західній Русі в удільну добу. Висвітлено проблему державного поступу Волині і Галичини в першій половині та середині XIII ст., міжнародні відносини Волинської та Галицької земель, місце Русі в житті середньовічного світу [5].
Список літератури:
- ГрушевськийМ. Історія України-Руси. В ХІ т. / редкол. : П. С. Сохань (голова) та ін. Київ : Наук. думка, 1993. Т. ІІІ : До року 1340. 592 с.
- Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. 2-ге вид., доп. Львів, 1999. 220 с.
- Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь / за заг. ред. В. Смолія ; НАН України, Інститут археології, Інститут історії України. Київ : Альтернативи, 1998. 336 с.
- Котляр М. Ф. Галицька Русь у другій половині ХІV – першій чверті ХV ст. Київ : Наук. думка, 1988. 144 с.
- ГоловкоО. Б. Корона Данила Галицького: Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. Київ : Стилос, 2006. 574 : іл.
Вікторія БИКОВСЬКА, завідувачка сектору читального залу історичного факультету